Один з найстаріших, найбільших і найавторитетніших вищих навчальних закладів України. Його головний ("червоний") корпус міститься по Володимирській вулиці, 60, другий ("жовтий"), або гуманітарний – неподалік від першого, по Шевченка Тараса бульвару, 14. Інші корпуси, споруджені переважно у 70-х pp. XX ст., знаходяться на території університетського містечка в Голосіївському районі та в деяких інших місцях Києва. Нині університет має 20 факультетів, інститути міжнародних відносин, журналістики і військовий, і готує фахівців зі 158 спеціальностей. У ньому викладали М.О. Максимович, М. Костомаров, В. Антонович, М. Драгоманов, С. Булгаков, Є. Трубецькой, В. Зеньківський і Д. Чижевський, В, Єрмаков, Г. Суслов, М. Аванаріус, М. Шіллер, П. Алексеев, М. Буиге, М.І. Андрусов, О. Сє-верцов, І. Шмальгауден, М. Холодний, М.М. Боголюбов, Б.В. Гнєденко, А.І. Кіпріанов, С. Гершензон, О.В. Палладій, М, Холодний, П.В. Коппін, Л.А. Булаховський та багато ін. відомих діячів науки і культури. Окремі аудиторії відзначено на честь геологів М.І. Андрусова та К.М. Феофілактова, ботаніка С.Г. Навашина та інших. Його випускники тепер працюють не тільки в Україні, але і в усіх країнах СНД, у більшості країн Європи, Азії, Африки й Америки.
Першим вищим навчальним закладом Києва була Києво-Могилянська академія. її розквіт припадає на кінець XVII – першу половину XVIII ст., але потім вона стала занепадати. Не в останню чергу це зумовлювалося тим, що основними дисциплінами на її старших курсах були богословські, що не відповідало духові часу. В цей час в Західній Європі утверджується нова система вищої світської освіти, орієнтована на розвиток конкретних наук і світської філософії. На цих засадах в середині XVIII ст. відкрито Московський університет.
Перші роки правління Олександра І відзначалися особливою його увагою до розвитку освіти. У1804 відкрилися Харківський і Казанський університети. У ті ж роки обговорювалася ідея відкриття російськомовного університету в Києві, з реорганізацією Києво-Могилянської академії в суто духовний вищий навчальний заклад. Але опір впливових польських кіл, які прагнули зберегти перевагу польської мови на Правобережжі, Поділлі і Волині, та наполеонівські війни не дали можливості реалізувати цей задум. Питання про відкриття університету в Києві знову підняли в 1831, під час придушення царськими військами польського повстання, коли в місті вже існувала Київська духовна академія. За задумом Миколи І і його міністра освіти С. Уварова Київський університет мав стати "інтелектуальною фортецею" самодержавства у неспокійному Південно-Західному краї. Однак вийшло по-іншому, і Київський університет протягом усієї своєї історії постійно завдавав владі турботи і неприємності дисидентськими настроями значної частини його студентів і викладачів.
У грудні 1833 за розпорядженням С. Уварова в Київ із закритого після придушення польського повстання 1830-31 Кременецького ліцею на Волині перевезено його бібліотеку і наукові колекції. 15 липня 1834 відбулося офіційне відкриття Київського університету св. Володимира, заняття в якому почалися у вересні того . ж року в триповерховій садибі генерала М.Є. Бегічева по вул. Інститутській. Першим ректором його став вчений – енциклопедист М.О. Максимович, а першим головою правління – відомий історик Києва М.Ф. Берлінський. Водночас було створено Київський учбовий округ, центром якого став університет. Відкриття університету в Києві перетворювало його на один з найпотужніших культурно-освітніх центрів держави з науковим потенціалом, який зростав з року в рік. Це забезпечувало концентрацію в місті інтелектуальних сил і сприяло значному пожвавленню в ньому громадського життя, що невдовзі проявилося в діяльності Кирило-Мефодіївського братства. Серед його членів В.М. Білозерський та Г.А. Андрузький вчилися у Київському університеті, а Т.Г. Шевченко працював в ньому в 1845-47 в Археографічній комісії.
Спершу університет складався з двох факультетів – філософського та юридичного. Девіз ордена св. Володимира "Користь, честь і слава" став девізом цього навчального закладу. Більшість кафедр спочатку очолили поляки, що викладали раніше в Кременецькому ліцеї. В 1834-35 навчальному році в Київському університеті було тільки 62 студенти, серед яких 57 – дворянського походження (переважно з польської та спольщеної української шляхти Правобережжя). У 1838 кількість студентів зросла до 267, з яких дворянського стану було 235. В 1834 при університеті під керівництвом М.О. Максимовича створено "Тимчасовий комітет з вивчення старожитностей", до роботи якого залучено практично всіх київських дослідників старовини. Одним з наслідків роботи комітету стало створення при університеті в 1837 Музею старожитностей, де збиралися і зберігалися археологічні колекції.
В університеті діяли і таємні польські організації. На початку 1838 розкрито київську секцію "Союзу польського народу" і по цій справі у Києві зарештовано 115 чоловік, серед яких 34 були студентами університету, їх виключили з нього і відправили рядовими в діючу армію на Кавказ.
У 1841, у зв’язку з закриттям Віденської медико-хірургічної академії за поширення в ній антиурядових настроїв, значна частина її викладачів переїхала до Києва, і в університеті відкрився третій, медичний, факультет. У 1848 при ньому засновано хірургічну клініку Караваева, де оперував також М.І. Пирогов. В 1850 філософський факультет розділено на історико- філологїчний і фізико-математичний і тривалий час у Київському університеті було чотири факультети – два названі, юридичний та медичний.
Поки університет розміщувався у найманих приміщеннях на Липках, у Санкт-Петербурзі було проведено конкурс проектів його власної будівлі. Переміг проект професора В. І. Беретті. В 1837 відбулася урочисте закладення головного корпусу університету по вул. Володимирській, а в 1842 студенти вже вчилися у не зовсім завершеній будівлі. Того ж року В.І. Беретті помер, і всі роботи в 1843 завершував його син О.І. Беретті. Біля будинку університету на схилах глибоких ярів 1839 закладено ботанічний сад. У 1846-49 в ньому споруджено оранжереї для колекції субтропічних і тропічних рослин. Перед фасадом університету на площі в 5,4 га було розбито університетський парк, згодом названий Миколаївським (тепер Шевченка парк). З моменту відкриття в університеті діяла бібліотека, в 1845 при ньому відкрито обсерваторію. Розмістилася вона в будинку, побудованому за проектом В. Беретті на вул. Обсерваторній. В 1851-53 О.В. Беретті побудував приміщення для Анатомічного театру, що відносився до університету.
Початок правління Олександра 11 збігся з переїздом до Києва М.І. Пирогова, який 1858 обійняв посаду попечителя Київського учбового округу, поєднуючи адміністративні обов’язки з викладанням на медичному факультеті університету. У Київський університет великий хірург приніс ліберальний дух реформ, підтримував просвітянські заходи університетської молоді з організації в місті недільних шкіл. Місцева бюрократія розпочала цькування М.І. Пирогова за сміливу громадянську позицію, і 1861 він був знятий з посади попечителя Київського учбового округу.
Між тим, з кінця 50-х pp. XIX ст. в університетському середовищі постійно діяли дисидентські гуртки польської, української чи загальноросійської радикальної орієнтації. Найбільш згуртованим в університеті був український ліберально-демократичний рух, визнаним лідером якого тривалий час вважався В.Б. Антонович. Його друзями і однодумцями були К. Михальчук, П. Житецький та Т. Рильський. У 1861 вони заснували українське культурно-просвітнє товариство "Київська Громада", органічно пов’язане з університетом. Громадівці проводили системне вивчення різних аспектів життя українського народу, природи і продуктивних сил України. Найбільш плідні дослідження проводилися під керівництвом В.Б. Антоновича на кафедрах Київського університету. В них також брали участь М. Драгоманов, О. Лазаревський, І. Лучицький, М. Зібер, О. Кістяківський, П. Житецький, О. Русов, Ф. Вовк. Велику роль у справі залучення університетської молоді до прогресивної європейської думки відіграв М. Драгоманов, який по закінченні університету св. Володимира залишився при ньому і з 1864 почав читати лекції з всесвітньої історії, однак 1875 був звільнений за "неблагонадійність" і невдовзі емігрував. Тоді ж на знак протесту у відставку з професорської посади пішов і його найближчий друг і однодумець М. Зібер.
Відповідно до статуту 1863, університет у своєму штаті повинен був мати 58 професорів і 31 доцента, тоді як у наявності на той час було тільки 35 професорів і 5 ад’юнктів. Тому для підготовки висококваліфікованих викладачів в університеті було засновано інститут стипендіатів для студентів, які особливо проявили себе під час навчання. Розвитку наукової діяльності сприяло видання з 1861 "Університетських ізвестій" і додатка до них – "Збірника творів студентів". Збільшувалася і кількість студентів. У 1860 їх було 1049, в 1884 – 1709, через десять років – близько 2,5 тисяч, а в 1912 – 5 тисяч при 160 професорах і доцентах. Серед них завжди чисельно переважали юристи і медики, однак невпинно зростала і кількість істориків, фізиків, математиків, представників інших наук. Щороку поповнювалася університетська бібліотека і центральний архів древніх актів. Університетський музей у 1884 нараховував понад 6,5 тисяч експонатів, не враховуючи майже 35 тисяч монет і медалей різних країн і часів.
Університетський статут, прийнятий 1863, сприяв створенню при вищих навчальних закладах різноманітних наукових товариств, У Київському університеті були відкриті товариства: натуралістів (1869), юристів (1877), фізиків і математиків (1889), аматорів природи (1907), хіміків (1910). Але найбільшим авторитетом у Києві і за його межами користувалися створене при університеті Історичне товариство Нестора-літописця (1873) і тісно пов’язане з ним Південно-Західне відділення Російського географічного товариства (1873). Продовжувала свою роботу і Археографічна комісія. На початку XX ст. значний суспільний резонанс мали створені при університеті Релігійно-філософське (1907) і Науково-філософське (1914) товариства. Учені Київського університету брали активну участь в роботі всеросійських і міжнародних наукових з’їздів, симпозіумів і конференцій, організовуючи деякі з них у рідному місті. Показовим у цьому відношенні було проведення в Києві в серпні 1874 на базі університету з ініціативи співробітників Археографічної комісії і членів Південно-Західного відділення Російського географічного товариства III Всеросійського археологічного з’їзду. Наступний IX Всеросійський археологічний з’їзд проходив у Києві в 1899. Київський університет відігравав важливу роль у розвитку практично всіх наукових напрямків, що існували в дореволюційній Росії.
Тут працювали такі відомі вчені, як математики і механіки В. Єрмаков, Г. Суслов, Д.О. Граве, Б.Я. Бук-реєв, фізики М.П. Авенаріус, Й.Й. Косоногов, хіміки П. Алексеев, СМ. Реформатський, М.А. Бунге, геолог М.І. Аидрусов, зоологи О.М. Сєверцов, І. Шмальгау-зен, С.Г. Навашин, гуманітарії М.О. Максимович, М.І. Костомаров, В.Б. Антонович та М.П. Драгоманов, а також М.В. Довнар-Запольський, М. Володимирський-Будаиов, І.В, Лучицький, B.C. Ікониіков, Ю.А. Кула-ковський, економісти І.В. Вернадський, М.І. Зібер, М.Х, Буиге та С.Й. Богородський, юрист О.Ф. Кістяківський, вчені-медики М.І. Пирогов, В.О. Бец, В,В. Підви-соцький, В.К. Високович, В.О. Караваєв, В.П. Образцов, М.М. Волкович, Ф.Г. Яновський архітектор В.І. Беретті та багато інших. Яскравими іменами університет був представлений в сфері філософії. У цьому зв’язку передусім слід зазначити діяльність професоpa О. Козлова, на межі XIX-XX ст.- О. Плярова, Г. Челпанова, Є. Трубецького, С. Булгакова. Завдяки їм у Київському університеті була створена високоінте-лектуальна атмосфера, у якій формувалися такі видатні філософи XX ст., як М. Бердяев, Л. Шестов, В. Зеньківський, В. Чижевський, Г. Шпет.
Попри жорсткі політичні репресії, які посилилися після вбивства у 1881 Олександра II, потужність студентських виступів у Київському університеті протягом останньої чверті XIX ст. зростала. Перші антиурядові заворушення у нього відбувалися у березні 1878. Виступ 1884, викликаний обуренням щодо нового університетського статуту, який обмежував отримані двома десятиліттями раніше навчальними закладами права, мав ширший масштаб. Студенти масово бойкотували призначені на 8 вересня урочистості в зв’язку з 50-річчям університету, влаштували на площі перед ним великий мітинг, а потім пройшли демонстрацією по центральних вулицях міста. Урядовим указом заняття в університеті після цього були тимчасово призупинені, а всіх учасників виступів з нього виключено, 34 найактивніших віддано під суд і заслано.
З новою силою студентські виступи в університеті розгорнулися на початку 90-х pp. XIX ст. У 1893 створено "Союз київських студентських земляцтв і організацій" з касою взаємодопомоги, що в 1895 вже нараховував майже тисячу членів. Його лідери схилялися до соціал-демократичної програми. Створювалися марксистські гуртки. У лютому – березні 1899 активісти київського "Союзу боротьби за звільнення робітничого класу" очолили страйк студентів на знак протесту проти фізичної розправи влади зі студентами Петербурзького університету. Багатьох його учасників було виключено з університету, що викликало нові протести. Виключено з університету і кількох учасників забороненої сходки 20 грудня 1900, внаслідок чого перед його Головним корпусом відбувся масовий мітинг з вимогою їхнього відновлення. У відповідь влада пішла на круті каральні заходи, і 183 студентів було віддано в солдати. Це викликало масові протести, головним чином, в студентському середовищі Києва, Харкова, Москви і Петербурга. 100.) на хвилі революційного піднесення українська громадськість університету домагалася створення в ньому кафедр з українською мовою викладання, але в цьому було відмовлено. Проте українознавчі дисципліни поступово починали вводитися, і професори А. Лобода та В. Перетц читали курси історії української літератури.
Під час революції 1905-1907 та Лютневої революції 1917 площа перед Головним корпусом університету стала місцем постійних мітингів. Але з початком громадянської війни в університеті настали важкі часи. Починаючи з 1919, він піддавався численним реорганізаціям і перейменуванням, що негативно позначилося на його стані. Після узяття міста більшовиками на початку 1919, при їх поверненні наприкінці року та в червні 1920 багато хто з його професорів, викладачів і студентів опинився в катівнях Надзвичайної комісії (ВЧК). За умов голоду і відсутності опалення взимку 1919-20 заняття в університеті стали практично неможливими. Зрив нормальної роботи установи позначався і тим, що багато професорів і доцентів перед загрозою червоного терору тікали з Києва на південь, а студенти приєднувалися до тих чи інших сил, які брали участь у громадянській війні. Торкнулися університетських викладачів і репресії в Києві в 20-х pp., зокрема за сфабрикованою у 1923 справою "Центра дії".
Починаючи з 1919, університет постійно реставрувався. Окремі факультети, об’єднуючись зі спорідненими структурами інших київських навчальних закладів, ставали самостійними вузами, утворювалися нові заклади. Юнаки і дівчата вже вчилися разом. Деякий час університет діяв під назвою "Інститут народної освіти", але 1933 відновився як Київський державний університет у складі 7 факультетів, Багато викладачів університету було заарештовано наприкінці 20 – на початку 30-х pp. за сфабрикованими обвинуваченнями у причетності до так званих "Спілки визволення України" і "Українського національного центру". Але якщо в ці роки кількість заарештованих викладачів і студентів університету обчислювалася десятками, то в 1936-38 – вже сотнями. Деякі гуманітарні кафедри спорожніли і надалі, особливо після Великої Вітчизняної війни, заповнювалися випадковими і малокваліфікованими викладачами.
Величезних кадрових і матеріальних втрат університет зазнав у роки війни. Чимало викладачів і студентів брали участь у боротьбі з фашизмом. їх подвигу присвячений окремий пам’ятний знак. Але у січні 1911 заняття в ньому відновлено і в 1949 тут вже функціонувало 12 факультетів. Не дивлячись на жорсткість ідеологічного тиску у післявоєнні роки, а потім і у часи правління Л.І. Брежнєва, Київський університет, особливо його природничі і математичні кафедри, демонстрували значні наукові успіхи. Тут працювали всесвітньо відомі вчені – математики A.M. Березанський, B.C. Королюк, Б.В. Гиєденко, А.В. Скороход, фізики М.М. Боголюбов, C.I. Пекар, О.Г. Ситенко, хіміки А.К. Бабко, А.І. Кіпріанов, біологи СМ. Гершеизон, Д.К. Зеров, О.В. Палладій, М-Г. Холодний, філософи П.В. Копнін, В.І. Шинкарук, мовознавець Л.А. Булаховський, літературознавець О.І. Білецький та ін. Позитивними були і формальні показники: невпинне зростання кількості студентів, професорів і викладачів, факультетів і кафедр. Так, у 1979/80 навчальному році університет мав 16 факультетів і 147 кафедр. В ньому навчалася 21 тисяча студентів, у тому числі з багатьох республік Радянського Союзу та іноземних країн. В цей час університет поповнився новими корпусами в районі Виставки передового досвіду.
Пожвавлення громадського життя перед центральним входом в головний університетський корпус було особливо помітно на межі 80-90-х pp. XX ст., під час великих сподівань і масових мітингів. Особливо багатолюдними і бурхливими студентські виступи були в першій половині жовтня 1990, підчас політичного голодування активістів українського студентського руху на центральній площі міста – майдані Незалежності. Тоді перед головним корпусом університету влаштовувалися великі мітинги, учасники яких почім проходили вулицями Києва.
Нині в Київському національному університеті навчається близько 20 тис. студентів. На фасаді його головного корпусу встановлено меморіальні дошки на честь першого ректора університету М.О. Максимовича, вихованця та викладача університету М.П. Драгоманова, випускника університету М.С. Грушевського. Меморіальною дошкою відзначено також Т.Г. Шевченка, ім’я якого з 1939 носить цей заклад.