Китаєве

Китаєве

Історична місцевість Києва, що знаходиться на південній околиці міста на відстані 9 км південніше Києво-Печерської лаври в урочищі Китаїв. Надзвичайно мальовнича місцевість, має чудові краєвиди, поєднує високі пагорби і стрімкі яри, ручаї, ставки тощо. Тут, на пагорбі заввишки 40 м з крутими схилами, знаходилось добре укріплене городище X-XIII ст., яке контролювало долину Дніпра. Воно ототожнюється з літописним Пересіченем Київським. Назва "Китаєве" походить від тюркського слова "китай", що означає укріплення, фортеця. Легенда, що ця назва походить від прізвиська володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського, якого нібито називали Китай, нічим не аргументована, Пересічень був південним форпостом стародавнього Києва, згадувався літописом під 1154 і 1161, займав пануюче становище у навколишній місцевості, мав кілька ліній оборонних валів з ровами, які відповідали топографічним умовам місцевості. Загальна площа – 2,2 га з культурним шаром потужністю до 0,5 м; в’їзд з північного боку.

Городище мало великий курганний могильник, що нараховує бл. 400 курганів. Складається з трьох великих груп. Перша прилягає до південної околиці городища, розташованої на вершині та схилах пагорба, друга – на південний захід (0,7 км) від першої, третя на 0,2 км на схід від другої. Могильник поєднує два типи поховань тілоспалення та тілопокладеннн. Серед знахідок – срібляник князя Володимира Святославича.

На північний захід від городища на лівому березі струмка тягнеться велике (бл. 40 га) селище з потужним культурним шаром. Виявлено житла зрубної та каркасно-стовпової наземної конструкції. Під городищем, у так званому Виноградному садку, знаходиться два печерних комплекси (на відстані 350 м один від одного), походження яких, за переказами має давньоруські корені. Проте достовірні дані стосуються XVI-XVIII ст., коли тут перебували видатні діячі православної церкви – преподобні Досифей, Серафим Саровський та ін. Наприкінці XVI ст. на підвищеному березі ставка

засновано Китаївську пустинь, що підпорядковувалась Києво-Печерській лаврі. В 1716 монастирем поставлено дерев’яні церкву св. Сергія Радонезького, трапезну та келії, які згоріли 1757. Лаврський будівничий С.Д. Ковнір у 1763-67 збудував муровану Троїцьку церкву. Архітектор В.М. Ніколаєв 1892 зробив її реконструкцію. В 1992 здійснено реставрацію пам’ятки. Церква являє собою триапсидну, шестистовпну, п’ятибанну споруду. Перекриття бансві (над середохрестям і вівтарем) та склепінчасті. Бані – грушоподібні, з вишуканими ліхтариками. Фасади розчленовано контрфорсами з півдня та півночі й лопатками на апсидах. Трикутний тимпан фронтону та прилеглі частини південного фасаду прикрашено рослинним та орнаментальним бароковим ліпленням. Тимпан фронтону північного порталу має скульптурні зображення ангелів, по боках-декоративні напівколонки. інтер’єр прикрашає відтворений бароковий чотириярусний різьблений іконостас. В цілому церква є одним з представників стилю українського бароко другої половини XVIII ст. У підземних склепах – поховання церковних діячів XIX ст. З 1992 Троїцька церква – діючий храм.

Трапезну палату з келіями споруджено у формах класицизму в 1832-33. У 1845 з півдня до них прибудовано ще один невеликий корпус келій. Будівля одноповерхова з цокольним ярусом у північній частині. В трапезній міститься церква Дванадцяти апостолів. Вона – безстовпна, загального типу, інші приміщення розміщено анфіладою з власними виходами на подвір’я. Апсида церкви перекрита напівсферичною банею. Відремонтована в 1993-95. Після реставрації Троїцької церкви і трапезної палати їх передано Українській православній церкві Московського патріархату. Китаївський археологічний комплекс досліджували Д.Я. Самоквасов, В.В. Хвойка, В.О. Городцов, О.Д. Ертель, 1.1. Мовчан та ін.

Братський корпус зведено в 1843-44 у південній частині подвір’я у формах класицизму за проектом єпархіального архітектора П.І. Спарро. Прямокутний у плані, двоповерховий, перший поверх рустований.

В південно-західній частині монастиря в 1894 збудовано будинок д\я старих священнослужителів, який завершив формування всього ансамблю. Двоповерховий фасад звернено на господарське подвір’я, триповерховий – до саду, в плані прямокутний. Фасади мають пілястри. На горі йде карниз. Вікна прямокутні з лиштвами.

Біля північної стіни Троїцької церкви знаходиться могила найвідомішого з китаївських старців – Досифея, який насправді виявився жінкою – Тяпкіною Дар’єю Василівною (1721-76). В 1744 китаївського провидця відвідала імператри і \я Єлизавета Петрівна зі спадкоємцем престолу Петром. За її наказом печерника було пострижено у рясофорного ченця під іменем Досифея. В 1787 Досифсй благословив на чернецтво П. Мошніиа, який став відомим під ім’ям Серафима Саровського. На могилі Досифея стояв гіпсовий пам’ятник у вигляді труни, що не зберігся, на початку 90-х pp. XX ст. там встановлено стелу і розбито квітник. Неподалік знаходиться могила іншого відомого старця – ієросхимника Китаївської пустині Феофіла (1788-1853), на якій тоді ж встановлено стелу та розбито квітник.

Після закриття пустині у 20-х pp. XX ст. там містилася дитяча колонія, з 1930 – Всесоюзний науково-дослідний інститут плодового та ягідного господарства, після війни, коли будівлі пустині сильно постраждали, розміщувався Республіканський навчально-виробничий комбінат бджільництва та Український науково-дослідний інститут захисту рослин,