Починається навпроти будинку Верховної Ради України, від Грушевського вулиці і простягається до Спортивної площі, де сходяться вул. Басейна та Мечнікова і починається Українки Лесі бульвар. Відома з кінця XVIII ст., коли мала назву Аптекарської, оскільки на ній знаходилася одна з перших київських аптек. Після перепланування системи вулиць па Липках і вирубання старого Шовковичного саду 1836 вулицю прокладено по її нинішній трасі і названо Шовковичною. В 1869 її названо Левашівсь-кою на ім’я київського генерал-губернатора В.В. Левашова (за радянських часів – вул. Карла Лібкнехта).
Впродовж другої половини XIX – початку XX ст. Ш. в. забудовується респектабельними особняками та кількаповерховими будинками. Серед них історико-архітектурне значення мають передусім двоповерхові особняки, створені на початку XX ст. у вишуканих стилізованих формах: № 14 – цукропромисловця М. Шестакова, № 15/1 – М. Ковалевського та № 17/2, в якому в різні часи мешкали: вчений-правознавець, за часів Гетьманату державний секретар та міністр внутрішніх справ, І. Кістяківський; голова Раднарко-му УРСР у 1919-23 X. Раковський; український історик-марксист М. Яворський; археолог і мистецтвознавець М. Макаренко. В 1934 особняк передано НКВС, в післявоєнні роки в ньому містилися Управління справами Ради Міністрів УРСР, Товариство культурних зв’язків із зарубіжними країнами та Палац одруження (до 1980). Варто відзначити і чотириповерховий житловий будинок № 10. Меморіальні дошки на його фасаді, засвідчують, що в ньому мешкали кінорежисер О.П. Довженко, драматург О.Є. Корнійчук з дружиною, письменницею В. Василевською, ректор Київського художнього інституту О.С, Пащенко.
Спускаючись Ш. в. до Спортивної площі, на її правому боці бачимо величезну споруду бізнесового призначення, яка постала в кінці 90-х pp., а ліворуч – відбудовану у 2002–2003 Свято-Михайлівську церкву на території Олександрівської лікарні (з 1922 – Жовтневої, нині – Центральна міська клінічна лікарня). Цей найстарший медичний заклад був названий на честь цесаревича Олександра (майбутнього імператора Олександра III). Він розпочав роботу ЗО листопада 1875, утримувався коштом міста та благодійницькими пожертвами (особливо підприємця і мецената М. Дегтярьова, якого було поховано у зведеній за його рахунок Свято-Михайлівській церкві). У 1896 тут було 335, а у 1916 – 840 койкомісць. Нові корпуси (кардіологічний, урологічний та ін.) добудовано в 70-80-х pp. XX ст. В лікарні працювали В. Образцов, Ф. Леш, Ф. Яновський, М. Стражеско, І. Сікорський, М. Лапинський, Б. Маньківський, В. Чернов, Г. Мініх, М. Лесков (брат письменника О. Лескова), О. Коло-мийченко та ін.