Спас на Берестові

Спас  на Берестові

(вул. Січневого повстання, 15) – кам’яний собор Спасо-Преображенського монастиря. Одна з найоригінальніших пам’яток архітектури Київської Русі. Дата спорудження не відзначена у літописах і залишається дискусійною. Думка, поширена у XVII – наприкінці XIX ст. про заснування церкви Володимиром Святославичем, виявилася помилковою. Імовірніше, що споруда збудована князем Володимиром Мономахом між 1113 та 1125. Проте через особливості кладки фундаментів і стін та ін. технічних прийомів існує погляд, що її збудовано раніше – в останній чверті XI ст.

Стіни зведено без використання прошарків бутового каменю, що виходять на поверхню, а засобом "утоплених рядів" (каміння тільки всередині стін). Техніка кладки стін є перехідною від змішаної до порядової, яка остаточно перемогла у 20-30-х pp. ХП ст. Головні розміри плінфи: 4-4,5×27-30×33-35 см. Фундаменти стрічкові, складені з бутового каменю на вапняковому розчині з домішками піску, стоять на дерев’яних субструкціях, які складалися з дерев’яних лежнів (по чотири бруса вздовж стін), скріплені на перехрестях залізними штирями. їх глибина – бл. 1 м.

Собор становить собою великий шестистовпний хрестокупольний храм з трьома апсидами та широким нар-тексом, довжиною – 32,1 м, шириною – 24,4 м (з різа-літами). Підкупольний квадрат з стороною 7,7 м. Нар-текси мав північний боковий олтар з трьома невеликими апсидами й аркосолієм (хрещальнею) та вежею з південного боку (розібрано у XVII ст.). Поверхні апсид розчленовано вузькими півколонами – тягами, а фасади – плоскими лопатками. Після завершення головного ядра до нього прибудували з трьох боків перед кожним входом притвори з трилопастним склепінням. Стіну вінчав меандровий фриз з плінфи. Горішню чаї гину пі ляп розроблено такими хрестами. До особливостей церкви належать незвично високе (10 м) розміщення хорів та наявність напів циркульних ніш на внутрішніх стінах вежі. В ній переважали вертикальні розміри, і вся велична споруда була стрункою і спрямованою догори. Собор став князівською усипальницею Мономаховичів: дочки Володимира – Євфимії (1138), Юрія Долгорукого (1157) та його сина Гліба Юрійовича (1172), імовірно, і вдови Володимира Мономаха. Археологічними дослідженнями 1989-90 виявлено три саркофаги, які, можливо, відносяться до князівських поховань.

Після монгольської навали храм продовжував існувати, про що свідчать графіті на його стінах. Деякі ремонтно-відбудовні роботи здійснено в другій половині XV ст. Головні реставраційні роботи проведено за митрополита П. Могили в 1640-42. До вцілілої західної частини церкви добудували три нові гранчасті апсиди та дерев’яний притвор – бабинець. Нервю-рові склепіння, стрільчасті вікна надали цій частіші церкви готичного вигляду. Це єдиний у Києві приклад пізньоготичної архітектури. Дахи перекрили типовими бароковими банями з ліхтариками й главками та вкрили гонтом. У 1644 церкву заново розписано грецькими художниками з Афону в пізньовізантійському стилі. Серед нових фресок видатне місце займає ктиторський портрет, що знаходиться над аркою, яка веде до олтаря. На ній зображено митрополита Петра Могилу на колінах, який підносить Христу на троні модель відновленого храму. Реставрація надала старому храму вигляду української хрестового типу церкви з трьома банями.

У середині XVIII ст. на місці дерев’яного могилянського притвору збудовано кам’яний з дерев’яною дзвіничкою, а храм набув типової для українського бароко хрещатої форми і був завершений п’ятьма банями. Іконостас створив С. Ковнір. У 1813-14 архітектор А. Меленський прибудував триярусну ампірну дзвіницю. У 1909-13 церкву реставровано архітектором і археологом П.П. Покришкіним, який 1914 провів і перші археологічні дослідження, що розкрили фундаменти східної частини пам’ятки. Дослідження В.О. Харламова в 1989-91 виявили ґрунтовий могильник XII-XVIII ст., уточнили деталі архітектурного вигляду пам’ятки, Після цього східну давньоруську частину храму було музеєфіковано.

В 1970 під час реставрації фресок могилянської доби під ними виявлено і розчищено велику фреску XII ст., яка зображує "Чудесний лов риби" (Третє явлення Христа після воскресіння на Тиверіадському озері). Іконографія цього епізоду походить від рідкісного раннього прототипу. В 1932 церкву передано Всеукраїнському музейному містечку (тепер Києво-Печерський історико-культурний заповідник),’ З 1995 в ній відновлено що недільу церковну службу.