Головна парадна брама стародавнього Києва, видатна пам’ятка давньоруської фортифікації. Вперше згадується літописом під 1037, у статті, що підбивала підсумок будівничої діяльності князя Ярослава Мудрого. Над брамою з проїздом знаходилась церква Благовіщення. Назва походить за аналогією із Золотими воротами Константинополя. Жодних слідів позолоти або згадки про неї у писемних джерелах не виявлено. Зі сходу та заходу до 3. в. підходили потужні дерев’яно-земляні вали. З напільного боку перед брамою знаходилась подвійна лінія ровів, через перший з них завширшки 15 м перекидали підйомний міст. 3. в. часто згадуються літописом у зв’язку з різними подіями.
До середини XVIII ст. вони функціонували як головна брама міста. Тут знаходилася варта, бралося мито. Про браму згадують мандрівники XVI-XVIII ст., збереглися копії малюнків, зроблених голландським художником А. ван Вестерфельдом у 1651. В 1750 за проектом Д. Дебоскета 3. в. засипано землею з метою їх збереження, а вихід зроблено у валах поруч. У 1832 К.А. Лохницький їх відкрив знову. За участю архітектора О.В. Беретті вжито заходів для консервації вцілілих решток споруди – споруджено контрфорси, поновлено втрачені місця старої кладки, зроблено залізні пов’язі, дашки, чавунну огорожу тощо. Давньоруські частини брами збереглися у вигляді східного (довжина 25 м) та західного (12 м) пілонів. Висота вцілілої частини від сучасної поверхні – 8 м. Довжина проїзду воріт – близько 26 м, ширина (між пілястрами) – 6,5 м.
3. в. мали фундаменти потужністю 1,4 м від денної поверхні XI ст, які лежали на колодах-лежнях, а дно стрічкової траншеї було посилено кілочками. Кладку стін виконано в змішаній техніці ("opus mixtum") із заглибленим рядом, вона аналогічна муруванню Софінського собору. Проте всередині проїзду зроблено прикладки другої половини XI ст. з більш товстої плінфи та валунів середнього розміру на цем’янковому розчині більш блідого кольору. З зовнішнього боку пілонів збереглися відбитки колод зрубів, що складали каркас земляного валу. Всередині проїзду пілони мали пілястри, на яких частково збереглися сліди п’яти підпруж-них арок, що тримали склепіння. Гнізда від колод у пілонах вказують на наявність дерев’яних галерей. Висота середніх склепінь від рівня XI ст.- 14 м. Над брамою містилась Благовіщенська церква, яка мала чотири стовпи. За археологічними знахідками вона була прикрашена мозаїчним та фресковим розписом, збереглися графіті у вигляді написів та малюнків.
Над рештками пам’ятки в 1982 зведено павільйон в імовірних формах давньоруського часу (автори реконструкції – Є.І. Лопушинська, СО. Висоцький, VI.В. Холостенко). Аутентичні частини XI ст. не несуть на собі навантажень нової споруди. Вал, що прилягав до брами, умовно зображено в розрізі. На ньому реконструкція дерев’яних укріплень. З напільного боку імітовано міст, поставлено двостулкові ворота, а з боку міста – герсу. Всередині павільйону знаходиться музей "Золоті ворота" – філіал Національного заповідника "Софія Київська".