Невелике місто Василівка з часів освоєння Дикого Поля зберегло будівлі багатої садиби поміщика Василя Степановича Попова, засновника міста. З 1993 року вони мають статус історико-архітектурного заповідника. Музей-заповідник складається з двох частин: історичного й архітектурного комплексів. Історичний – це господарські будівлі й садибний будинок Попова, що збереглися з часів створення маєтку.
Вони цікаві як зразок поміщицької садиби кінця XVIII століття. Архітектурним комплексом музею є будівлі, зведені нащадками Попова пізніше, в XIX столітті. Вони оголошені пам’ятками архітектури і мають величезну культурну цінність.
Найяскравішою і найцікавішою спорудою садиби був головний палац, що за стилем нагадував Воронцовський на Південному березі Криму. На жаль, він не зберігся – зруйнований на початку XX століття.
Зате вціліли прекрасний Мисливський будиночок – замок у мініатюрі – й ефектна вежа з оглядовим майданчиком. В одному з трьох флігелів палацу розміщуються музей садиби і районний краєзнавчий музей.
Зберігся й оригінальний манеж-стайня, дуже схожий на Московський Кремль. Автором проекту палацу був О. Н. Агеєнко, міський архітектор Мелітополя в 1888- 1889 роках. Імена інших зодчих, що створили комплекс, невідомі.
Будівельний матеріал для садиби виробляли на місці: у Василівці працювало три цегельних заводи. В давнину на території сучасної Василівки розташовувалися кочові угіддя половців, потім татар.
Перше поселення на цих землях, що мали сувору назву Дике Поле, з’явилося в 1740-х роках. Його заснували кріпаки-втікачі й дезертири. Наприкінці XVIII століття імператриця Катерина II подарувала величезний земельний наділ своєму секретареві Василю Попову за старанну службу.
Він переселив сюди частину своїх кріпаків з інших маєтків. Маєток давав чималий прибуток, оскільки розташовувався на території, яку називали Великим Лугом. Це були не лише заливні луки, але й ліси з безліччю живності, та річки, що кишіли рибою.
Нині більша частина Лугу затоплена водами Каховського водосховища. Нащадки Попова піклувалися про садибу, а його онук, теж Василь, зробив маєток місцем відпочинку російської еліти.
Сюди приїжджали полювати вельможні пани з Петербурга і Москви. Наприкінці XIX століття Юрій Попов, що успадкував маєток у Василівці, перетворив його на своєрідний культурний центр – у маєтку була зібрана величезна колекція творів мистецтв, багата бібліотека. У палаці були навіть етнографічні експозиції – колекції предметів побуту народів різних країн з механічними ляльками-манекенами.
Палац оточував розкішний парк з безліччю екзотичних рослин. Настав 1917 рік – революція, потім Громадянська війна. Попови емігрували, частину майна вони забрали, але все, що не встигли вивезти, було розграбовано.
Багато що просто знищили, зокрема предмети, що не становили цінності для представників класу-переможця, – книги, картини, скульптури. Палац поступово розібрали на будматеріали, а парк вирубали на дрова.
На території садиби з’явилися нові господарі – школа-інтернат і гуртожиток.