Алупкінський палацово-парковий комплекс – один з найбільш популярних туристичних об’єктів Кримського півострова і водночас прекрасна архітектурна пам’ятка, шедевр європейської архітектури. Палац дуже гарний, до того ж він органічно вписується в навколишній ландшафт, вирізняючись на тлі зелені парку і живописних урвищ гори Ай-Петрі. В архітектурному вигляді палацового комплексу поєдналися на перший погляд непоєднувані елементи – риси західного і східного мистецтва: романські, неоготичні і мавританські деталі оздоблення.
Різні фасади будівлі нагадують британський середньовічний замок (північний фасад) і палац арабського шейха (південний фасад). Палацовий комплекс складається з п’яти споруд – це Головний, Бібліотечний, Шуваловський (гостьовий), Столовий і Господарський корпуси. Прилягають до них чималі вежі західного входу і парадного двору.
На одній з них ще 1841 року встановлено годинник, звідси її назва – Годинникова. Усі будівлі комплексу зведено з місцевого темного каменю вулканічного походження – діабазу. Південний фасад палацу, звернений до моря, виходить на мальовничу Левову терасу.
її прикрашають три пари мармурових левів, яких створив відомий італійський майстер В. Бонанні. Чотири верхні статуї – копії ренесансних скульптур, дві нижні – авторські роботи. Портал південного фасаду виконано у формах мусульманської архітектури, і він нагадує вхід до мечеті.
Нішу-екседру з напівкруглим завершенням прикрашає багатий ліпний алебастровий орнамент. У глибині ніші арабською в’яззю зроблено напис – шестикратно повторена фраза «Немає Бога окрім Аллаха». Це було немислимо в православній Російській імперії, певно, лише чиновник такого високого рангу міг собі це дозволити.
У палаці близько 150 приміщень, частина з них відкрита для відвідування, тут уже багато років (з 1921 року) розташовується музей. Його експозиції демонструють інтер’єри палацу, що збереглися, витвори мистецтва, що належали Воронцовим, а також цінності, вилучені після Жовтневої революції з інших кримських маєтків російської аристократії. У маршрут екскурсії входить огляд робочого кабінету хазяїна, графа М. С. Воронцова, Парадної їдальні і Більярдної, ошатної Блакитної вітальні, Зимового саду з екзотичними рослинами і вишуканими скульптурами.
Один з шедеврів, виставлених у саду, – «Дівчинка» італійського майстра К. Корбелліні, що вирізняється виразною пластикою. Палац оточує прекрасний парк, один з найбільших на Південному березі Криму. Він поділяється на кілька зон. Верхній парк має ландшафтне, пейзажне планування.
У нього дуже вдало вписалися Великий і Малий алупкінські хаоси – нагромадження величезних блоків діабазу. Регулярне планування мають центральна і нижня частини парку. Тераси, що спускаються до моря, прикрашені квітниками з живописними фонтанами, ставками і парковими скульптурами.
Вхід на територію парку вільний – це традиція, що склалася ще за життя власників палацу. Палац в Алупці, що була тоді ще маленьким селом, почали будувати 1828 року. Замовником і першим власником був генерал-губернатор Новоросії (області, що включала Крим та інші приєднані при Катерині II південні землі) граф Михайло Семенович Воронцов.
Це був надзвичайно діяльний керівник, він багато зробив для розвитку нових губерній. Побудовані за його часів дороги використовуються досі – наприклад, старе Воронцовське шосе вздовж Південного берега Криму. Прихильник британської архітектури і в цілому англоман, генерал-губернатор замовив проект своєї резиденції Едуардові Блору.
Цей знаменитий мистець був придворним архітектором британського королівського двору, саме він проектував Букінгемський палац і садибу Вальтера Скотта, Абботсфорд. Керував будівництвом інший англієць – Вільям Гунт, а втілювали в камені задумки британців кріпосні селяни Воронцова, привезені з інших губерній. Вони мали непогану на ті часи платню, багато хто захотів залишитися в Криму й отримав від графа вільну.
Парк навколо палацу формувався поступово, паралельно зі зведенням комплексу. Керував роботами німецький садівник-архітектор Карл Кебах.
Для озеленення кам’янистих схилів довелося привезти величезну кількість родючого ґрунту, який вручну вкладали на території майбутнього парку. На відміну від багатьох інших архітектурних пам’яток України, з приходом більшовиків до влади доля Алупкінського палацу склалася вдало. Він став музеєм, його цінності поповнилися шедеврами мистецтва з інших південно-бережних палаців російської знаті.
У роки Великої Вітчизняної війни йому знову пощастило – він уцілів, хоча будівлі зазнали чималих ушкоджень.