Діяльність гетьманського уряду в царині культурного життя та просвіти з самого початку відзначалась планомірністю, зваженістю та поміркованістю і проводилася в загальному контексті завдань розбудови Української держави. 6 жовтня 1918 відкрито український університет. Місто стало центром друкування українських книжок, перш за все шкільних підручників і читанок. Засновувались численні культурні заклади – Державний український архів, Національна галерея мистецтв, Український історичний музей, Українська національна бібліотека, Український театр драми та опери, Українська державна капела, Державний симфонічний оркестр та ін.
14 листопада 1918 р. гетьман П.П. Скоропадський затвердив ухвалений Радою Міністрів “Закон про заснування Української Академії наук в м. Києві”, а також статут і штати УАН та її установ і видав наказ про призначення перших дійсних членів (академіків) УАН. Ними стали Д. Багалій, А. Кримський, М. Петров, С. Смаль-Стоцький (по Відділу історично-філологічних наук), В. Вернадєький, С. Тимошенко, VI. Кащенко, П. Тутковський (Відділу фізично-математичних наук), VI. Туган-Барановський, Ф. Тарановський, В. Косинський, О. Левицький (Відділу соціальних наук). 27 листопада 1918 відбулося перше Спільне зібрання УАН, на якому обрано головою-президентом Української академії наук В.І. Вернадського, Ті неодмінним секретарем – А.Ю. Кримського.
Проте з перших днів встановлення Гетьманату П. Скоропадському та його помічникам довелося стикнутися з протидією з боку ліво радикальної опозиції як української, національно-соціалістичної, так і більшовицької, орієнтованої на Радянську Росію. 21 травня з представників партій, які головним чином формували Центральну Раду, було створено Український національно-державний (з серпня – Національний) союз на чолі з А. Ніковським. Союз почав боротьбу проти гетьмана і гетьманського уряду, як “буржуазного й не українського”, діючи через пресу і підтримуючи страйки. Але єдності серед національно-соціалістичної опозиції не було. Помірковане її крило, передусім соціалісти-федералісти, визнавало тільки легальні, цивілізовані форми політичної боротьби. В питанні про методи боротьби з Гетьманатом партії українських соціал-демократів та соціалістів-революціонерів па своїх з’їздах, що відбулися в травні 1918, фактично розкололися.