Дзвіниця Дальніх печер

Дзвіниця  Дальніх печер

Одна з найкращих барокових споруд XVIII ст. Закладена 1752, завершена у 1761. Будівельними роботами керував С.Д. Ковнір, автором проекту, імовірно, був П. Неєлов. Має 41 м у висоту; колись на ній висіло 9 дзвонів. Композицію споруди утворено під впливом Андріївської церкви. Вона хрещата в плані з діагональними контрфорсами посередині. Посередині до нижнього ярусу влаштовано браму для проїзду. Нижній ярус рустований, верхній – оздоблено стрункими колонами коринфського ордера та чудовим ліпленням “лаврського стилю”. Завершує дзвіницю триярусна висока баня вибагливої форми. Силует збагачують стрункі шпилі над кутовими контрфорсами. Завершення вкрито суцільною позолотою. Реставрацію пам’ятки виконано в 1968-70 за проектом Макушенко.

Ближні печери – комплекс підземних споруд заснований в XI ст. як печерний монастир. 1061 преподобний Антоній, бажаючи усамітнення, залишив Дальні печери і оселився на протилежному боці великого яру, де никопав для себе нову печеру. Згодом до нього приєдналося кілька ченців, які заснували новий печерний комплекс. Від початку він складався з трьох основних гілок, з’єднаних переходами з бічними відгалуженнями. Середня гілка – так звана Печерна вулиця – виконувала роль головної магістралі. З обох її боків влаштовано келії та найдавнішу церкву Введення Богородиці до Храму. Західна “вулиця”, прокопана св. Марком Печерником, була давнім кладовищем. В її стіни врізано численні поховальні локули. Ліве відгалуження від неї веде до трапезної печерських отців. Третя гілка веде до церкви св. Антонія Печерського (кінець XVI або початок XVII ст.), а бічне відгалуження від неї – до крипти “убієнних Батиєм”. Під час археологічних досліджень Мовчана 1977-79 за аркосоліями Нестора та Меркурія виявлено та досліджено частину давнього печерного лабіринту, заваленого внаслідок землетрусу 1620. Тут знайдено залишки досі невідомої давньоруської церкви та вирізьблений на стіні напис з датою 1150.

Нині існує три входи до Ближніх печер. Найдавніший з них, імовірно, західний (з трапезної), два інших – з Хрестовоздвиженської церкви та її ризниці – з’явилися після реконструкцій XVII-XVIII ст. У цей період по боках печерних коридорів влаштовано аркосолії для рак з мощами. У 1691 споруджено третю печерну церкву в ім’я св. Варлаама Печерського. Після пожежі 1718 з Успенського собору до печерних церков перенесли давньоруські мармурові деталі. У Введенській та Антоніївській церквах встановлено по дві колони, у Варлаамівській – одвірки західного порталу.

В 60-х pp. XVIII ст. підлоги печер викладено чавунними плитами. Мідні позолочені іконостаси Введенсь-кої та Варлаамівської церков виконав у 1814-19 київський золотар Федір Коробка, Лптопіїнської – Захарій та Юрій Брезгунови. Найбільш значні ремонтно-реставраційні роботи у Ближніх печерах проведено протягом 1976-80, Загальна довжина лабіринту нині становить 383 м. У Ближніх печерах спочиває 73 канонізованих угодників, серед яких багато видатних історичних та міфологічних осіб – печерські ігумени Варлаам [ Іикон та Полікарп, письменник Нестор, лікар Агапіт, місіонер Кукша, князь-чернець Микола Святоша, іконописець Аліпій, дванадцять греків – будівників Успенського собору, билинний Ілля Муро-мець, Іоанн (син варяга Федора) та багато інших. Поховання засновника Печерської обителі Антонія знаходиться у заваленому відгалуженні печери.