Панування в Києві всупереч сподіванням багатьох його мешканців не принесло порядку й спокою. Політика добровольців була виразно антиукраїнською та антиєврейською. Місто опинилося в стані “полювання на відьом” – скрізь шукали “чекістів” і “комісарів”. Поширилися єврейські погроми. Траплялися випадки, як на Великій Васильківській, що погром охоплював всю вулицю. Чорносотенна преса виправдовувала це як законну помсту іа участі, еврейства в більшовицькій революції.
В жовтні 1919 денікінський наступ на Москву зазнав поразки і 16 грудня частини Червоної армії ввійшли в Київ. Знову розпочалися репресії. 21-23 березня 1920 відбувся судовий процес над активними членами Київської меньшовицької організації та членами Центрального бюро профспілок міста – один з перших політичних процесів радянської влади. Частину підсудних засуджено до ув’язнення в концентраційному таборі, решту- позбавленню політичних прав і права займатися профспілковою діяльністю. Проте і за цих умов культурне життя тривало. Зокрема, навесні 1920 Л. Курбасом створено Київський драматичний театр (Київдрамте), силами якого в перших числах травня здійснено постановку поеми Т. Шевченка “Гайдамаки”.
Проте війна продовжувалася. Село, що звикло до самооборони від будь-яких зовнішніх сил, не мирилося з комуністичною владою.