Київ - столиця незалежної України
  • 21.09.2018
    Під панування Російської імперії

    Встав перед необхідністю вести боротьбу на кількох фронтах — з польськими та литовськими лицарями на заході, кримським ханом і турецьким султаном на півдні, — Хмельницький був змушений звернутися за військовою допомогою...
    [Читать далее]

  • 21.09.2018
    1362—1648 рр. Київ з Литвою та Польщею

    З другої половини XIV ст. Київ входить до складу Литовської держави, хоча формально залишається під владою Золотої Орди. У цей час спостерігається значний економічний підйом, але чисельність населення міста збільшується...
    [Читать далее]

  • 21.09.2018
    Київ під татаро-монголами

    Хан Батий, побачивши Київ з гори, що носить назву Батиєва, був вражений величчю і красою міста. 10 тижнів кияни героїчно боролися з незліченними військами Батия. Золоті Ворота виявилися їм не по зубах. [Читать далее]
    [Читать далее]

Последние публикации

Період Руїни: причини, суть, наслідки

Після смерті Б. Хмельницького значно ускладнилася зовнішньо- і внутрішньополітична ситуація в Україні. Відчутними стали болючі соціально-економічні проблеми, породжені тривалою війною. Проливши море крові, щоб позбутися польського гніту, селяни і рядові козаки потрапили в ще страшнішу залежність власних можновладців, стали іграшкою в їхніх руках. А ті прагнули влади і багатства, не гребуючи будь-якими засобами, і, що особливо небезпечно для долі України намагалися при цьому спертися на збройні сили інших держав.

Усе це породжувало суспільний розбрат, інтриги, чвари, безліч гетьманів і гетьманчиків, які нерідко перетворювалися на справжніх маріонеток своїх чужоземних володарів, і призвело до загострення соціальних антагонізмів, послаблення єдності, до жорстокої міжусобної боротьби між окремими гетьманами за гетьманську булаву. Цим уміло скористалися Росія, Польща, Туреччина, Кримське ханство, у них своїх володарів не було щоб підкорити Україну своїй владі. Унаслідок цього було втрачено багатообіцяючу можливість політичного самовизначення, започатковану повстанням Б. Хмельницького, і тривало подальше спустошення вже сплюндрованого краю.

Недарма трагічний період в історії України, пов’язаний з третьою чвертю XVII ст., дістав назву Руїна. Термін Руїна історики взяли із численних народних переказів та дум, у яких ідеться про те, що Україна доборолася до краю, «до Руїни». Ось що пише про ці роки історик Олександра Єфименко: «Через якісь чверть віку, які минули з дня смерті Богдана, «руїна» Правобережної України досягла свого апогею. Подільська, Брацлавська й більша частина Київського воєводства — ці перлини польської корони — перетворилися на пустелю… Далі в глибину краю пустеля робилась зовсім безлюдною. Розкішні ниви заростали бур’яном: ніде житла людського, ні ознаки стад, якими ще так недавно славилася Україна; здичавілі собаки вели жорстоку боротьбу за виживання з вовками… Припинився торговельний рух, заросли дороги…» В українській історії то був один із найчорніших і найстрашніших періодів.

Для наступників Б. Хмельницького, які не мали його по-пулярності й престижу, виявилося набагато важче здобути широку підтримку народних мас. Уже перше питання про гетьманського наступника не вдалося розв’язати без ускладнень. Прагнучи заснувати в Україні власну династію, Б. Хмельницький заповів спадкоємство шістнадцятирічному синові Юрію. Проте козацька старшина, прагнучи влади, не бажала запровадження олігархічної форми правління. У 1657 р. спочатку регентом недосвідченому і хворобливому юнаку, а незабаром і гетьманом України Старшинська Рада обрала сподвижника Богдана, генерального писаря Івана Виговського. Головним своїм завданням він вважав побудову незалежної й територіально об’єднаної України. Не пориваючи з Москвою, старався відвести татар від орієнтації на Польщу й особливо шукав тісного зв’язку зі Швецією. У жовтні 1657 р. в Корсуні було укладено союз із Швецією, підготовлений ще за Б. Хмельницького. На його основі незалежна Українська держава мала сягати від Вісли до Березини. Причому шведський король обіцяв припинити воєнні дії проти Польщі лише в тому разі, якщо та визнає українців за вільний народ. Початок воєнних дій між Швецією і Данією, складна внутрішньополітична ситуація в Україні не дозволили реалізувати умови Корсунського договору.

Зазначимо: московський уряд довго зволікав з визнанням гетьманства І. Виговського, вимагаючи від нього чималих поступок, спрямованих на ліквідацію української держави. Прагнучи послабити владу гетьмана і сильніше прив’язати Україну до Росії, царський уряд підтримав внутрішню опозицію проти І. Виговського, яку очолили кошовий отаман Яків Барабаш та полтавський полковник Мартин Пушкар. У червні 1658 р. І. Виговський придушив цей виступ, але тодішня братовбивча війна коштувала Україні 50 тис. життів.

Саме ці обставини змусили Виговського, частину старшини і шляхти, навіть православного митрополита Діонісія Балабана, активізувати зусилля, щоб налагодити порозуміння з поляками. У вересні 1658 р. в м. Гадячі було підписано трактат, за яким Київщина, Брацлавщина та Чернігівщина утворювали Велике Князівство Руське, котре, поряд із Польщею та Литвою, ставало третім рівноправним членом Речі Посполитої з повним збереженням гетьманського правління, прав і звичаїв українського народу.

Гадяцький договір Москва сприйняла як одверте оголошення війни. Саме тепер московський цар виявив себе противником самостійної України, пішовши на ліквідацію її автономії. Щоб домогтися цього, він спішно посилає в Україну 150-тисячну армію, яка в липні 1658 р. в битві під Конотопом зазнала однієї з найстрашніших у своїй історії поразок. На полі бою полягло від 40 до 50 тис. московського війська, хоча деякі джерела наводять більшу цифру (навіть 130 тис)*. Двоє воєвод потрапили в полон.

Зрозумівши, що силою зброї подолати Виговського важко, Москва вирішила організувати проти нього заколоти промосковських старшин, котрі звинуватили гетьмана в тому, що він продає Україну полякам. Унаслідок шаленої агітації та підступних дій прихильників Москви І. Виговського було усунуто від гетьманства. Подавшись до Польщі, він дістав від неї Київське воєводство, а в 1664 р. за доносом полковника Тетері його стратили поляки.

Після падіння І. Виговського в Україні продовжували наростати внутрішні суперечності, анархія й руїна. У 1659 p., сподіваючись, що авторитет роду Хмельницьких допоможе подолати ці негативні явища, промосковська старшина обирає гетьманом Юрія Хмельницького (1659—1663 pp.). Слабкий і безвольний політик, він став пішаком у руках старшинських угруповань. Користуючись цим, російські та польські війська, турецько-татарські орди безперешкодно грабували Україну.

Переляканий погрозами князя Трубецького, який повернувся в Україну з новим російським військом, молодий Хмельницький повірив підробленому тексту Переяславсько-московської угоди 1654 р. і 27 жовтня 1659 р. підписав новий і дуже невигідний варіант документа — так звані Переяславські статті. За ними не можна було без царської угоди обирати і звільняти гетьмана. У Київ, Ніжин, Переяслав і Умань допускалися московські воєводи з військовими загонами, постачання яких покладалося на населення. Заборонялися дипломатичні зносини з іншими державами, київський митрополит підпорядковувався московському патріархові. Україну було змушено зректися Білорусі.

Отже, Переяславсько-Московський договір 1654 р. було фактично перекреслено. Почала знищуватися й українська козацька держава.

Але й гетьманування Ю. Хмельницького виявилося не тривалим. Вже на початку 1663 p., відчуваючи свою неспроможність, він удруге склав булаву і пішов у ченці. Гетьманом Правобережної України обрали П. Тетерю (1663— 1665 pp.), якого підтримували поляки. Лівобережжя під впливом Москви обрало гетьманом запорізького кошового І. Брюховецького (1663—1668 pp.), який вороже ставився до Польщі й орієнтувався на союз із Росією.

Це був перший поділ України між Польщею і Росією, що започаткував розкол України, поділ її на сфери впливу — польську і московську. Значну провину в цьому поділяють Брюховецький і Тетеря. Саме ці кар’єристи, відкинувши широкі державні плани, вели народ під чужу владу — один під царя, другий під короля. Незабаром між ними почалася війна, яка закінчилася для поляків і Тетері поразкою. Відчувши загальну ненависть до себе, Тетеря 1665 р. зрікся гетьманування і втік до Польщі.

Оставить комментарий