Київ - столиця незалежної України
  • 03.08.2018
    1362—1648 рр. Київ з Литвою та Польщею

    З другої половини XIV ст. Київ входить до складу Литовської держави, хоча формально залишається під владою Золотої Орди. У цей час спостерігається значний економічний підйом, але чисельність населення міста збільшується...
    [Читать далее]

  • 03.08.2018
    Київ під татаро-монголами

    Хан Батий, побачивши Київ з гори, що носить назву Батиєва, був вражений величчю і красою міста. 10 тижнів кияни героїчно боролися з незліченними військами Батия. Золоті Ворота виявилися їм не по зубах. Монголо-татарам вдалося...
    [Читать далее]

  • 03.08.2018
    Київ — столиця Київської Русі

    З IX і до початку XIII століття Київ — столиця Русі, державного утворення східних слов’ян і русів. У 882 р. в Києві відбувається зміна династій. До Києва зі своїм військом входить Олег (Вещій). Запросивши князів Аскольда і Діра...
    [Читать далее]

Последние публикации

Західноукраїнські землі в міжвоєнний період (1921-1938): партійне будівництво

У міжвоєнний період землі Західної України були поділені між кількома державами:

до складу Польщі увійшли Східна Галичина, Полісся, Волинь та Підлящщя;
до складу Румунії увійшли Буковина та Північна Бессарабія;
до Чехословаччини відійшло Закарпаття.

Становище українців у цих державах не було однаковим, у межах кожної з них українці демонстрували різні рівні самоусвідомлення та політичної активності.

Політичне життя на українських землях, що увійшли до складу Польщі. Польська політична система грунтувалася на конституційних засадах, що давало національним меншинам, попри постійну дискримінацію, все ж обстоювати свої інтереси в інститутах державної влади, використовуючи легальні інструменти впливу. Станом на 1925 р. українці мали в цих землях, за підрахунками О. Субтельного, 12 політичних партій та багато політичних організацій і груп, які ідеологічно охоплювали прихильників від крайніх лівих до крайніх правих поглядів.

Серед легальних українських партій важливе місце посідала Українська соціалістично-радикальна партія (УСРП) – впливова лівоцентристська політична організація. Яка була утворена ще у 1890 р. під назвою Українська радикальна партія (УРП), і сформувалася переважно із вихідців з радикальних молодіжних гуртків, що діяли на Галичині. Ідеологічно партія перебувала під впливом ідей М.Драгоманова. Після Першої світової війни, партія визначила себе, як організацію працюючих мас, що стоїть на соціалістичних позиціях, які прагне втілити в українській незалежній державі з республіканським устроєм і владою всіх працюючих, та домагається соціалізації всіх засобів продукції. У 1926 р. на базі УРП було створено УСРП. У своїй програмі соціал-радикали основну увагу приділяли соціальним реформам, розвитку національного культурного життя. В національній політиці відстоювали право самовизначення націй і «Соборності України». В організаційному плані члени УСРП намагалась брати активну участь в чисельних українських організаціях, мати вплив серед молоді та жінок.

Відстоюючи соціалістичну програму, члени УСРП не йшли на співпрацю з комуністами, а також з тими українськими силами, яких вважали буржуазними, виступали з критикою комуністичного режиму в радянській Україні у кінці 1920 – на початку 1930–х рр. Так, 16 вересня 1933 р. УСРП разом з УСДП зробили спільну антирадянську заяву, на знак протесту проти голодомору в УРСР.

Партія мала вплив здебільшого серед селян та селянської інтелігенції. В 1929 р. нараховувала 7500 зареєстрованих членів, у 1934 р. їх кількість збільшилась до 20 тисяч осіб.

Найбільш впливом політичним обєднанням українців було Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО) – наймасовіша легальна українська партія, утворена у Львові 11 липня 1925 р. До його складу увійшли Українська Народно-Трудова Партія з усіма своїми угрупуваннями, Українська Партія Національної Роботи і національна група Української Парламентарної репрезентації зі своїми однодумцями з Волині, Холмщини, Полісся і Підляшшя. Головою об’єднання був Д. Левицький, а з 1935 р. – В. Мудрий.

УНДО було найвпливовішим репрезентантом і захисником національно-політичних інтересів українців як у Польщі так і на міжнародній арені впродовж другої половини 20-х – 30-х рр. Програмові настанови партії були викладені у її програмі , ухваленій на другому народному з’їзді 19—20 листопада 1926 р. Програма в цілому базувалася на ліберальних засадах, на ідеології соборності й державності, демократії й антикомунізму. Метою УНДО проголошувалася національна єдність всього українського народу та за здобуття соборної незалежної держави. На міжнародній арені УНДО вело боротьбу проти леґалізації чужого панування, а у варшавському сеймі й сенаті — за виконання Польшею її міжнародних і конституційних зобов’язань.

Оставить комментарий