Київ - столиця незалежної України
  • 03.08.2018
    1362—1648 рр. Київ з Литвою та Польщею

    З другої половини XIV ст. Київ входить до складу Литовської держави, хоча формально залишається під владою Золотої Орди. У цей час спостерігається значний економічний підйом, але чисельність населення міста збільшується...
    [Читать далее]

  • 03.08.2018
    Київ під татаро-монголами

    Хан Батий, побачивши Київ з гори, що носить назву Батиєва, був вражений величчю і красою міста. 10 тижнів кияни героїчно боролися з незліченними військами Батия. Золоті Ворота виявилися їм не по зубах. Монголо-татарам вдалося...
    [Читать далее]

  • 03.08.2018
    Київ — столиця Київської Русі

    З IX і до початку XIII століття Київ — столиця Русі, державного утворення східних слов’ян і русів. У 882 р. в Києві відбувається зміна династій. До Києва зі своїм військом входить Олег (Вещій). Запросивши князів Аскольда і Діра...
    [Читать далее]

Последние публикации

Татарське військо

З татар була дуже добра легка кіннота. Незвичайно загартовані на невигоди, відважні, зручні й здисципліновані вони були б дуже побажаним, хоч і платним, союзником, якби не їхня залежність від турецького султана й від політичних поглядів та настроїв хана, що постійно змінювалися й ніколи не були беззастережно прихильні Україні.

Татари виступали лише кінно. Кожний татарин мав два або три коні і вживав їх у поході на зміну. Одяг татар складався з короткої сорочки, вовняних або полотняних штанів і білого овечого кожуха та такої ж островерхої шапки. В літі кожухи й шапки вбирали на виворіть. Багатіші татари вживали лисячих і конячих кожухів та сап’янових чобіт без острогів. Дуже рідко стрічалися в них панцирі.

Узброєння татар було дуже слабе. Більшість ординців виступала в похід із самими «масляками». Були це дерев’яні дрючки, закінчені кінським щелепом. Але головною зброєю татар були луки й шаблі та дуже рідко — рушниці як теж короткі арабські ратища. Списів чи пістолів не вживали ніколи. Крім того пересічний татарин мав зі собою сагайдак на 18-20 стріл, кресало, ніж, шило й шкіряні ремені чи аркан з кінського волосу, щоб ним ловити («арканити») й в’язати полонених.

У війнах Хмельницького найнята орда нараховувала найбільше 20000 кінних, а так то звичайно 3-5 тисяч. По дрібно в окремих боях число татар було таке: після Корсуня в Білій Церкві — около 12.000, під Зборовом і Збаражем — 20.000, під Замістям — 3-5 тисяч.

Під Збаражем татари були без зброї, головно ж з луками й дрючками; вони йшли по готовий ясир.

Залежно від такого примітивного озброєння і тактика в татар була своєрідна. У похід виступали з весною, не раніше квітня, коли на степах виросла вже свіжа трава. На короткі кількаденні походи вибиралися теж: і зимою. В самому Криму йшли всі одним відділом, але в межах України розділювалися на окремі загони.

Звичайно дві третини татарської сили, т. зв. кіш, ішли й далі разом, а решта розбігалася малими загонами на віддаль яких вісім до десять миль для грабежу. Забравши ясир, ці відділи верталися до коша, і замість них виходили нові. Усе військо постійно йшло вперед і не завертало — хіба аж тоді, як усі набрали добичі досита, або коли зустрічали збройний козацький спротив. У своїх степах сходилися знову разом і ділили добичу. Осібні загони відходили нераз на 30 миль від коша, йдучи дуже обережно долами і завжди так, щоб сонце мати за плечима. Такі загони не переходили числа 800 кінних, крім самого ханського, що тоді сягав вище тисячі; попереду ханського загону йшла передня сторожа в силі яких 300-500 люда.

Щоб не залишати за собою сліду загони стосували особливу тактику в поході. Загін, що напр. начислював 400 люда, розходився у віддалі якої півтори милі від коша на три сторони в трьох однакових частинах. Кожна зпоміж них після наступної одної чи півтори милі розділювалася знову на три частини. Так у степу поставало безліч стежок і козацьким відділам нелегко було відразу зорієнтуватися, де знаходиться й куди прямує кіш та окремі загони. Впродовж дня орда могла проходити понад 25 миль, але звичайно йшла помалу, роблячи шість до десять миль денно.

В бою татари не наступали лавою, як напр. західня кіннота. Вони густим півмісяцем наближувалися до ворога, обсипували його стрілами з луків, але скоро завертали назад і розсипувались у полі поодиноко. Після такої розсипки ворожа кіннота, не можучи ганятись за кожним ординцем, завертала назад. Такий маневр татари повторювали так довго, поки ворог не стомився. Тоді нападали на поодиноких вершників у полі абож оточували табір і наступали на нього з усіх сторін. Під час облоги, не мали татари ніякого значення, а супроти обставленої табором козацької піхоти були безсилі так, що навіть 2.000 татар не важилися зачіпати 50-тьох отаборених козаків.

Татари ніколи не йшли в похід з обозом. Харчі, головно ж сухарі й пшоно, везли з собою на конях. На м’ясо різали підбитих коней, молоко давали кобили. Тому й прохарчування орди все належало до обов’язку українського війська.

Татари не давали втягати себе в більші бої. Звичайно оминали укріплені міста й згуртування військ. Бєльський подає про них таке: «Татари — народ на диво обережний. Довідавшися від шпигів, що їм військо заступило дорогу, завертають назад». Причиною такої тактики було те, що татари не були приспосіблені до облоги замків та що татарські загони були порівняно малочисельні. Великі простори, що їх їм приходилося проходити при походах в Україну, а далі й слабе заселення Криму не дозволяли їм на стосування великих масових військ.

Тимто й усі польські вістки про десятки а то й сотні тисяч татар — це грубе перебільшення; при загальному числі населення татарських земель 100-200 тис. люда все татарське військо, що його давалося змобілізувати, не могло переходити цифри 20-25 тис. чоловік.

Оставить комментарий