Собор Святої Софії (Софіївський, Софійський собор) міститься в центрі Києва. Це основна культова споруда Київської Русі періоду правління Ярослава Мудрого, саме під його стінами збиралося Київське віче. Однак, згідно з останніми результатами досліджень, вчені припускають, що засновником собору міг бути хреститель Київської Русі князь Володимир, і відлік часу існування храму, можливо, треба вести від 1011 року.
Історія виникнення цієї церкви дуже заплутана й не до кінця зрозуміла. Загальноприйнята версія говорить, що Софіївський собор в Києві був побудований на честь головного храму грецької церкви Константинопольського собору – Богоматері-Оранти, уособленням якої була Софія (премудра). Місце для храму було вибране символічно – саме тут в 1036 році в битві з печенігами кияни отримали перемогу, а у 1037 році Ярослав Мудрий заклав собор, однойменний до великого Константинопольського Софійського собору.
Оцінюючи технічні засоби, що використовувалися при будівництві Софіївського собору, а також деякі архітектурні особливості, можна припустити, що будівництвом займалися греки, які прибули з Константинополя. У побудові храму чітко проступають традиції візантійського зодчества, але з деякими нюансами. На візантійську архітектурну школу вказують і дві сходові вежі, що ведуть на хори й гульбище – так називався плаский дах храму. Під час богослужінь на хорах розташовувався великий князь із родиною та наближеними особами. Коли богослужінь у храмі не було, можливо, на хорах князь зустрічав послів, вирішував різні державні питання. На хорах також зберігалися зібрання книг, яке належало Софіївському собору. Спочатку в храму Софії було 13 глав, зараз їх 19.
Протягом свого існування, Софіївський собор зазнав кілька руйнівних нападів та розгарбувань. В 1169 році значну шкоду Софійському собору наніс Андрій Боголюбский, князь Суздальський, у ході нападу на Київ. В 1180 році, під час пожежі храм ледве не згорів вщент. Коли в 1240 році в Києві лютували воїни хана Батия, Софіївський собор було розграбовано. В 1497 році Софіївський собор був теж розграбований, але вже кримськими татарами. Протягом XVI ст. храм занепадав, відроджувати святиню почали тільки в XVII ст. Зокрема, великий внесок у відновлення Софійського собору зробив гетьман Іван Мазепа в 1688 році.
До наших днів дійшли записи розповідей іноземних мандрівників про собор, датовані XVI і XVII століттями, але найбільшу цінність представляють малюнки голандського художника Абрагама Ван Вестерфельда, зроблені в 1651 році під час його візиту до Києва.
Усередині собор Софії Київської менше постраждав від часу та вандалізму, ніж зовні. До наших днів дійшла частина ранніх мозаїк і розписів, виконаних візантійськими живописцями. На стінах Софіївського собору, як і на стінах Михайлівського, були виявлені графіті – надряпані написи, що розповідають про державних діячів і політичних подіях.
Найвідоміші мозаїки собору – це Богоматір-Оратна (“нерушима стіна”, існує легенда, що доки стоїть Оранта, доти стоїть і Київ) і купольна мозаїка Христос-Пантократор. Мозаїчні роботи виконувалися переважно смальтою (сплав скла, солей і окислів металів), але іноді в мозаїках трапляються фрагменти з натурального каменя. Шматочки смальти, розміром приблизно 1х1 см, вдавлювалися прямо у свіжу штукатурку. Дуже багата палітра мозаїк Софійського собору, до неї входить більш, ніж 170 відтінків.
Фрески собору збереглися не так добре, як мозаїчні прикраси. Залізні плити, якими встелена підлога Софіївського собору, містять зображення мусульманської символіки – півмісяця. Споконвічно підлоги були мозаїчними в центрі храму, а в бічних нефах, в усипальниці й на хорах – керамічними. Фрагменти мозаїчних і керамічних підлог у деяких місцях уціліли й дійшли до наших днів. В XVII столітті відбулося перше з відомих оновлень фресок Софійського собору. Роботи з оновлення проводилися клейовими фарбами. На початку XVIII ст. всі стіни в соборі були оштукатурені, побілені, а поверх шару штукатурки наносився масляний розпис. В XIX ст. прадавні фрески знову розкрили та поновили олією, намагаючись зберегти їхній первісний вигляд. У тих місцях, де фрески виявилися занадто ушкоджені, була накладена штукатурка та доданий розпис.
Найголовнішими цінностями й святинями храму було розп’яття, яке княгиня Ольга привезла з Константинополя, а також “Шапка Мономаха”, подарована Володимиру Мономахові Візантійським імператором. Тут же зберігалися руки святої великомучениці Варвари й щелепа князя Володимира – хрестителя Русі.
В ХХ ст. над Софіївським собором, як і над багатьма іншими пам’ятниками християнської культури, нависла загроза знищення. На початку 30-х років було ухвалене рішення про руйнування храму, і його могла спіткати доля Михайлівського собору. Урятувало храм втручання Франції. Справа в тому, що королева Анна, дружина короля Франції Генріха I, була дочкою Ярослава Мудрого, який заснував Софіївський собор, і Франція про це пам’ятала. Побоюючись міжнародного скандалу, радянське керівництво ухвалило рішення щодо створення в 1934 році Софійського музею-заповідника.
Після того, як Софійський собор і прилеглі до нього будівлі стали музеєм-заповідником, тут почали проводитися грандіозні дослідницькі й реставраційні роботи. Мозаїки очистили, а з фресок вилучили пізні шари олійних фарб, зміцнили штукатурку й розпис. У місцях, де фрески ХІ століття втрачені, можна побачити розписи XVII, XVIII і XIX століть.
У нинішньому вигляді довжина Софіївского собору без галерей становить 29,5 м, ширина – 29,3 м, якщо враховувати розміри з галереями: 41,7 м і 54,6 м. Висота до вершини головного купола 28,6 м, величина підкупольного квадрату 7,6 м.
У минулому на території собору і в самому соборі знаходилося близько 100 поховань. До наших днів збереглися поховання Ярослава Мудрого та його дружини Ірини. Всі інші поховання, серед яких було і поховання Володимира Мономаха, були втрачені. Саркофаг великого князя Ярослава Мудрого розкривали чотири рази: 1936, 1939, 1964 та у вересні 2009 року.
Собор Святої Софії став першою українською пам’яткою історії та архітектури, що була внесена у список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, є державним музеєм-заповідником. З цієї причини його заборонено передавати релігійній організації, а також проводити богослужіння. Винятком є День незалежності України, коли в Софіївському соборі представники різних релігійних конфесій здійснюють спільне богослужіння на честь України.