Утворена після падіння самодержавства Центральна Рада прийняла чотири універсали — законодавчі акти конституційного значення. Перший Універсал проголошував автономію України і право Всенародних Українських зборів встановлювати засади державного життя (23.06.1917). Другий Універсал регламентував права національних меншин і формував уряд (16.07.1917). Третій Універсал проголошував Українську Народну Республіку і визначав її кордони у складі дев’яти губерній з переважно українським населенням (20.11.1917). Четвертий Універсал проголошував незалежність УНР і уповноважував уряд провести переговори з Центральними державами з метою виходу України з війни (22.01.1918).
29 квітня 1918 року Центральна Рада була усунута від влади німецькою окупаційною адміністрацією, УНР стала Українською державою, а в ніч на 14 грудня гетьман зрікся влади внаслідок повстання, очолюваного Директорією, в якій провідну роль відігравали Володимир Винниченко і Симон Петлюра. Директорія відновила УНР, але наприкінці 1920 року Україною зрештою заволоділи більшовики.
У статтях, надрукованих газетою «День», поставлене запитання: яку державу слід вважати спадкоємицею сучасної державності — УНР чи гетьманат П.Скоропадського? Петро Кралюк формулює його обережно: «чи потрібно ідеалізувати УНР і проголошувати її як предтечу сучасної Української держави?» (№ 3—4). Ольга Михайлова переконана: «Сучасна Україна має бути визнана спадкоємицею Української держави Скоропадського» (№ 8—9). Юрій Терещенко твердить: «Ні Центральна Рада, ні пізніше Директорія не створили жодних стабільних структур, які властиві взагалі для існування держави» (№ 8—9). Пробачте, Юрію Ілларіоновичу, від УНР ми успадкували кордони, яких раніше не існувало, державну символіку, інститут громадянства, національні збройні сили, вихід з рубльової зони, запровадження гривні, незалежність і на додаток до чотирьох універсалів — утвердження Конституції в останній день існування Центральної Ради.+
Безпосередня прив’язка УНР або Української Держави до сучасної державності взагалі неправомірна. Якщо йдеться про вітчизняну державність як таку, то ми є нащадками всіх форм державності, починаючи від Київської Русі. Якщо йдеться про сучасну національну державність, то ми є, на жаль, нащадками радянської державності. Доводиться витискувати «совковість» крапля за краплею з наших душ і сердець, правових норм, інституцій, методів управління, організації навчання і охорони здоров’я тощо.