Київ – столиця України

Київ – столиця України, головний політичний, соціально-економічний, транспортний та науковий центр країни. Є окремою адміністративно-територіальною одиницею, не входить до складу Київської області. В Києві знаходяться центральні органи влади України, більшість посольств іноземних держав, центральні офіси більшості підприємств та громадських об’єднань, що працюють в Україні.

За даними археології, міське поселення в Києві виникло наприкінці V століття. Літописні свідчення пов’язують його появу з трьома братами – Києм, Щеком, Хоривом і їх сестрою Либіддю, стверджуючи, що поселення було назване на честь старшого брата – Києвом. Місцевість для міста було обрана вдало – високі схили Дніпра служили гарним захистом від набігів кочових племен. Впродовж VIII – першої половини X ст. місто було центром полянського племінного союзу, а у 882 році новгородський князь Олег зробив його князівською столицею могутньої Давньоруської держави. Вигідне географічне положення Києва на широкому водному торгівельному шляху «з варяг у греки» по Дніпру сприяло його швидкому розвитку. В IХ і першій половині X ст. Київ вважався найбільшим торгівельним, культурним і ремісничим центром Східної Європи, і суперничав зі столицею Візантійської імперії Константинополем.
Прийняття християнства у 998 році та централізація державної влади сприяли зміцненню й розвитку політичних і культурних зв’язків Русі з Візантією та іншими християнськими державами Європи, її економічному розквіту. За правління великих князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого територія Києва зросла втричі. На середину XII ст. в ньому проживало близько 50 тисяч мешканців, діяло близько 400 церков, 8 базарів та бібліотека, створена Ярославом Мудрим, місцезнаходження якої – загадка і досі. Найкращі споруди міста були збудовані у візантійському стилі. Символами Києва були головна міська брама Золоті ворота, головна кафедра Київської митрополії Софійський собор, старовинна Десятинна церква та золотоверхий Михайлівський собор.

Проте міжусобні війни князів призвели до розпаду могутньої давньоруської держави. У другій половині XII cт. Київ втратив значення великого політичного центру Київської Русі. Цьому сприяло розорення міста 1169 року, здійснене князем Андрієм Боголюбським, володарем північно-східного Володимиро-Суздальського князівства. У 1240 Київ майже дощенту спалили й зруйнували монголо-татарські загарбники. Восени 1240 року вони з’явилися під Києвом на чолі з ханом Батиєм, перейшли на правий берег Дніпра й обложили місто. Княжий град був зруйнований дощенту. Центр міського життя перемістився в район Подолу. До середини XІV ст. Київ був васалом Золотої орди, столицею Київського князівства.
В 1363 році правитель Великого князівства Литовського Ольгерд приєднав Київ до своєї держави. Після ліквідації литовцями Київського князівства 1470 року місто стало центром Київського воєводства у складі Литви. 1497 року Великий князь литовський і руський Александр Ягеллон надав Києву права на самоуправління – Магдебурзьке право. Наприкінці XV ст. в місті існував Київський замок, резиденція київських воєвод, та Київська ратуша, місце засідань київського магістрату. Після укладання у 1569 році Люблінської унії між Польщею й Литовським князівством Київ знову був захоплений польськими феодалами.

З 1625 року Київ був центром козацького Київського полку, який 1649 року, в результаті Хмельниччини, увійшов до складу держави Війська Запорозького. Попри малі розміри Києва, він був найбільшим православним центром Речі Посполитої та козацької держави. У місті знаходилася резиденція православних київських митрополитів та православний Київський колегіум, який 1659 року отримав статус Академії.

Після Переяславського союзу 1654 року, укладеного між Військом Запорозьким і Московією, Київ став резиденцією московських воєвод. 1667 року, у результаті підписання Андрусівського миру, який розділив козацьку державу між Річчю Посполитою і Московським царством, місто увійшло до складу останнього. Пам’ятками козацької доби в місті лишилися лише мазепинські церкви.
За часів управління Російської імперії в XVIII – початку XX ст. Київ був великим провінційним містом. Він займав п’яте місце за величиною серед імперських міст після Санкт-Петербургу, Москви, Варшави і Одеси. Головною вулицею міста була Володимирська, а центром ділового життя – контрактові ярмарки на Контрактовій площі. Торги на київській хлібній та цукровій біржах визначали світові ціни на ці продукти. Перший у Росії (і другий у Європі) електричний трамвай пущений у Києві в 1892 році по маршруту, який з’єднував Поділ і Верхнє місто, і проходив по нинішньому Володимирському узвозу. В Києві з’явилися також перший університет й оперний театр.

Після революції 1917 року в Петербурзі влада в Києві неодноразово змінювалася. 22 січня 1918 року Українська Центральна Рада проголосила незалежність України. Першим президентом Української Республіки був вибраний Михайло Грушевський. Однак в українських політиків не було достатньо політичної, економічної й військової влади, щоб відстояти незалежність української держави.

За радянської влади в Києві було запроваджено автобусний і тролейбусний рух, збудовано міст імені Євгенії Бош, введено в дію першу АТС, організовано центральне опалення. 1934 року місто стало столицею УРСР, яка до цього перебувала в Харкові. Починаючи з 1930-х років в Києві почалися масові репресії. Масові страти здійснювалися на території Биківні. Більшовики, що сповідували войовничий атеїзм, зруйнували більшу частину київських унікальних храмів: Михайлівський Золотоверхий монастир, Трьохсвятительську церкву, церкву Богородиці Пирогощої, Богоявленський та Микільський воєнний собори, Воскресенську та Петропавлівську церкви на Подолі, Кирилівську дзвіницю, храми в стилі класицизму Миколи Доброго, Різдва, св.Ольги, тощо. На місці зруйнованих пам’яток комуністи масово споруджували пам’ятники своїм ідеологам та героям. Центральною вулицею радянського Києва став Хрещатик.

Під час Другої Світової війни Київ був майже повністю зруйнований. 72 дні тривала оборона Києва, 19 вересня 1941 року війська нацистської Німеччини вступили в Київ. Місто було звільнено 6 листопада 1943 року ціною великих людських втрат.
Відновлювальні роботи тривали до початку 1950-х років. 1948 року було завершено будівництво газопроводу Дашава – Київ, а в 1949 році – споруджено Дарницький залізничний міст та міст ім.Є.Патона. 1950 року була створена перша в СРСР ЕОМ – МЕСМ, а в 1951 році розпочав передачі перший в Україні телевізійний центр. 1960 року Києві була пущена до ладу перша ділянка метрополітену, зведені нові житлові масиви на лівому березі Дніпра. Відкрилися Театр драми і комедії та Молодіжний театр, Музей народної архітектури та побуту УРСР, Музей історії Києва та Музею історії Великої Вітчизняної війни. Разом з тим з середини 1960-х поновилася ідеологічна диктатура, а Київ стає центром дисидентського руху. Припинення репресій та повернення політв’язнів на Україну почалося лише за часів перебудови після 1986 року.

Наприкінці 80-х усе помітніше стає безперспективність соціалістичного шляху розвитку. І 6 липня 1990 парламент Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує суверенітет України. Тривожні три дні невдалого кремлівського путчу в серпні 1991 року стали поворотними в історії України. 24 серпня 1991 року Верховна Рада України проголошує Декларацію Незалежності. 1 грудня 1991 року населення країни на загальнонаціональному референдумі переважною більшістю голосів (93%) висловлюється за незалежність.

На даний час Київ є найбільшим містом країни і сьомим за чисельністю населення в Європі. Софійський собор та Києво-Печерська лавра внесені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.