Визначні пам’ятки Києва

(Володимирський узвіз, 2). Веде свою історію з 1863, коли засновано Київське відділення Імператорського російського музичного товариства. Серед його організаторів були відомі громадські діячі і музиканти Р.А. Пфеніг, М.В. Лисенко, П.Д. Селецький, М.О. Богданов, Н.Н. Анненков та ін. В Києві у 1918-20 існувало Концертне бюро, пізніше - Філармонічне товариство під орудою Л.П. Штейнберга, яке 1928 перетворилося на Українське філармонічне товариство, що функціонувало у Харкові. У 1932 воно стало називатися Центральним управлінням Української державної філармонії (Укрфіл), 1934 переведено до Києва і одержало назву "Київська державна філармонія". В 1994 набуло статусу національної. (більше…)

(Вул. Дегтярна, 30). Садиба, де жив і працював укр. живописен, Г.П. Світлицький. Музей відкрито 1958, в ньому зібрано твори живопису, документи, фотоматеріали, пов'язані з життям і творчістю художника, його одяг, меблі тощо. На подвір'ї встановлено 1972 бронзовий на гранітному постаменті. Автори - скульптор М.К.„Вронський, архітектор В.Т. Гнєздилов.

Стародавня річка, яка перетинала Поділ. Починалася в Кмитовому яру на Лук'янівці, текла глибоким яром між Кудрявцем, Замкопою горою та Щєканицею і впадала до р. Почайни. В XVI- XVIII ст. являла собою природню межу Подолу і входила до системи його укріплень на північному заході. Робила великий вигін в бік Кирилівських пагорбів, який доходив до вул. Щекавицької. Часто міняла своє русло, частини яких відкрито археологами в різних місцях Подолу. Ще у XI ст. її береги мали штучні дерев'яні укріплення - ряжі. У XVI-XVIII ст. на ній стояло кілька млинів. Сама назва відома з XIX ст., імовірно, через глибокий яр, по якому річка протікала. Після пожежі 1811 та наступного перепланування Подолу середню частину річки змінено: верхню та нижню її частини з'єднано напряму штучним руслом - так зв

Найстаріший та найвизначніший давньоруський монастир, центр християнства на Русі, унікальний архітектурний ансамбль (вул. Січневого повстання, 21-25). Літопис повідомляє, що першу "печерку малу" викопав на дніпровському схилі Іларіон - священик церкви Святих апостолів на Берестові, щоб усамітнюватися в ній для молитов. Бл. 1051 у ній оселився пустельник Атоній (за Києво-Печерським патериком, використав для помешкання варязьку печеру). До Антонія почали сходитись ченці, й швидко виник печерний осередок ченців - Дальні печери. Коли братії зібралося 12 чоловік, Антоній призначив над ними ігуменом Варлаама, а сам перейшов на сусідню гору, де вирив нову підземну келію, з якої виник інший лабіринт,- Ближні печери. (більше…)

Храм, споруджений над входом до комплексу Ближніх печер, До середини XVII ст. вхід до печер являв собою дерев'яний тамбур із заґратованими дверима. Між 1638 та 1651 споруджено першу церкву Воздвижения Чесного Хреста. Вона була тридільною, з двома верхами над нефом та вівтарем. Західний притвор мурований, решта будівлі дерев'яна, оточена опасанням. Бл. 1670 дерев'яну частину церкви перебудували. В 1700 коштом полтавського полковника Павла Герцика споруджено існуючий мурований храм. Частину стін старої церкви використали для спорудження трапезної палати Ближніх печер. Хрестовоздвиженська церква - тридільна, з трьома грушоподібними банями. Неф розширено по боках напівкруглими всередині і гранчастими ззовні виступами, які разом з вівтарем утворюють у плані триконх. (більше…)