Найбільший торговельно-ремісничий посад Стародавнього Києва, розміщений на надзаплавних терасах Дніпра, під київськими горами, поблизу гирла р. Почайни. Входить до сучасного Подільського району міста. Загальна площа П. XII-XIII ст. сягала 200 га (від сучасної Поштової площі до вул. Введенської). В районі вул. Введенської (північно-західної межі Подолу) проходили штучні укріплення ("столпіє") від Щекавиці до Дніпра, які згадуються літописом під 1161. Проте за укріпленнями продовжувалася посадибна забудова вздовж шляху до Кирилівського монастиря. Ближче до р. Почайни знаходились пасовиська, городи, рибні озера, що належали киянам. Район мав посадибну забудову, яка регулярно простежується з другої половини IX ст., переважно у вигляді наземних зрубних будівель (2- З на кожну садибу). Площа садиб пересічних мешканців становила 300-400 кв. м, заможних – 900 кв. м і більше. Крім садиб купців та ремісників, на П. розміщувалися двори бояр, церковних ієрархів ("Рад-славль двор", "Лихачев попов двор"). В центрі П. знаходилася головна київська площа – Торговище, де збирались також міські віча (сучасна Контрактова площа), на якій стояв міський собор – церква Успіння Богородиці (Пирогоща). В літописах згадуються також собор св. Іллі (945, найдавніший з відомих на Русі), церква Борисоглібська (Туровська) та Михайлівська (Новгородська) першої половини XII ст. Археологічно виявлено рештки п’яти кам’яних споруд XII ст., з яких залишки по вул. Волоській, 11 та Борисоглібській, 11 атрибутують відповідно як Михайлівську та Борисоглібську церкви. На П. знаходилась знаменита київська гавань – найбільша на великому водному шляху "з варяг до греків", торговельні факторії ін. давньоруських міст та іноземних купців, склади, ремісничі осередки тощо. З Верхнім містом П. з’єднувався Боричевим узвозом, що згадується під 945.
П. маэ унікальні культурні шари потужністю 6- 12 м, які чергуються і перекриваються шарами чистого піску, що утворювалися за рахунок виносів з гір та річкових відкладень. Вони насичені великою кількістю матеріалів IX-XVIII ст. Археологічні комплекси, відокремлені суцільними прошарками піску, датовані за допомогою дендрохронологічного методу з точністю до року, становлять собою унікальні хронологічні репери для всіх археологічних матеріалів України IX-XII ст. На П. вперше в українській археології завдяки унікальним властивостям грунту відкрито зрубні будівлі, рештки міських садиб, фрагменти вулиць та провулків, могильники тощо. Зафіксована стратиграфія району по всьому перерізу подільської лінії метрополітену?.
Після Батиєвої навали 1240 П. став головним центром міського життя Києва, хоч його площа зменшилася. Північно-західна межа стала проходити по лінії р. Глибочиця. Тут мешкала більшість населення міста, знаходився магістрат з ратушею, київське братство, Києво-Могилянська академія. Адміністративний центр – князівська та воєводська резиденції перемістилися на гору над П., яка дістала назву Замкової гори.
На П. розміщувалася вірменська колонія в Києві. На Покровській вулиці стояла мурована церква Різдва Богородиці XIV-XV ст., що належала вірменській громаді. Відомі численні дерев’яні парафіяльні церкви та Фролівський монастир. На початку XVII ст. з’явилися чотири католицькі храми (домініканців, бернардинців, ієзуїтів та кафедральний собор), які були зруйновані або переобладнані після Визвольної війни 1648-54. В XVII-XVIII ст. відбувається нове кам’яне будівництво, коли споруджено церкви Миколи Притиска, Іллінська, Воскресенська, Миколи Набережного, Покровська, Богоявленський собор, цивільні споруди (хлібний магазин, стара бурса, будинок Артемихи тощо). В XVII-XVIII ст. П. мав вимощені деревом вулиці, розгалужений дерев’яний водогін з центральним басейном-фонтаном "Феліціал", де бл. 1800 встановлено дерев’яну скульптуру "Самсон".
Район сильно страждав від повеней та пожеж ще з давньоруського часу. Особливо це стосується 1651, 1658, 1718та 1811. Після пожежі 1811 П, принципово перебудовано. Його історичну напіврадіальну містобудівну систему було замінено на регулярну, прямокутну за планом В. Гесте, який втілював у життя А. І. Меленський.
З 1797 на П. відбувалися щорічні контрактові ярмарки, які дали сучасну назву центральній площі району. В XIX ст. будується чимало цікавих пам’яток архітектури (Контрактовий будинок, Гостинний двір, церква Різдва, будинок Сухоти тощо), остаточно формується історична забудова району, яка переважно дійшла до нашого часу.
Більша частина історичного ядра П. входить до історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ". Його культурні шари – найцінніша археологічна пам’ятка,