Одна з центральних магістралей Києва. Простягається від Бесарабської площі до Перемоги площі. Прокладена у 30-х pp. XIX ст. відповідно до генерального плану міста в зв’язку з будівництвом Головного корпусу Київського університету та забудовою прилеглих до нього кварталів. Магістраль було закладено у вигляді бульвару, тому вона спочатку отримала назву Бульварної вул. Потім мала назви Шосейного бульвару, оскільки її прямим продовженням було Києво-Брестське шосе, Університетського бульвару, бо проходила повз університет св. Володимира, з 1869 – Бібікова бульвару, за прізвищем київського генерал-губернатора в 1837-52 Д.Г, Бібікова. Першими насадженнями бульвару (з 1842) були липи і каштани, замінені згодом, нібито за вказівкою Миколи І, який часто приїздив до Києва, на пірамідальні тополі.
Першою мурованою спорудою тут був зведений на початку 40-х pp. поліцейський адміністративний будинок (тепер № 27). У 1850 поруч з ним споруджено церкву св. Бориса і Гліба (ліквідована у 20-х pp. XX ст.). В 1847 за проектом архітектора О.В. Беретті в стилі пізнього класицизму неподалік від Головного корпусу університету зведено величний будинок Кадетського корпусу (тепер № 14, "жовтий", або гуманітарний корпус Київського університету), а навпроти нього, на місті сучасного Шевченка парка, влаштовано плац для стройових військових навчань. Кадетський корпус містився тут у 1852-57, після чого переїхав в більш просторі приміщення на тодішній околиці міста по Кадетському шосе (нині Повітряно-флотський проспект, 6, де тепер знаходиться Міністерство оборони України), а цей будинок зайняла Перша чоловіча гімназія, яка до того займала Кловський палац. При ній діяла церква св. Миколая, ліквідована у 20-х pp. XX ст. Однієї чоловічої гімназії Києву було замало, тому 1834 Еіідкрито Другу гімназію, яка спочатку містилася на Подолі, потім на Хрещатику, а у 1856-57 – у спеціально збудованому для неї в середині 50-х pp. XIX ст. в стилі пізнього класицизму за проектом архітектора П.І. Шлейфера двоповерховому приміщенні на Університетському бульварі (тепер № 18). Серед її викладачів були біограф Т. Шевченка, М. Чалий, економіст І. Вернадський, художник І. Со-шенко, а серед учнів і випускників – художник В. Орловський, математик, астроном і геофізик О. Шмідт, композитор Р. Глієр, статистик О. Русов та поет і етнограф П. Чубинський (йому як автору державного гімну України на фасаді будинку встановлено меморіальну доіііку). У 1870-72 в ній навчався поет С. Надсон, а 1900 підготовчий клас закінчив письменник М. Булгаков. В радянські часи тут розміщувалися різні установи, зокрема Міністерство освіти УРСР. У 1958-61 споруду перебудовано, зведено два нові поверхи і нині вона чотириповерхова. При Другій гімназії діяла збудована в 1856 церква св. Олександра Невського, яку було закрито у 20-х і зруйновано у 30-х pp. XX ст. У 1872 на Бібіковому бульварі перед вул. Безаківською (нині Комінтерна вулиця), на місці, де тепер знаходиться Щорсу пам’ятник, встановлено пам’ятник графу О.О. Бобринському, який керував будівництвом першої залізниці до Києва (знятий у 1918).
Впродовж ЗО-70 pp. XIX ст. бульвар забудовувався переважно приватними садибами і будинками, серед яких деякі, що збереглися до нашого часу, є пам’ятками архітектури та історії. Першим з них слід назвати великий (двоповерховий з вулиці і триповерховий знадвору) красивий особняк (№ 12) на розі з Терещенківською вулицею У 1826-42 тут збудовано двоповерхову садибу генерала Г. Алфьорова, а в 1843- 63 вздовж бульвару – будинок Степанової. Новий власник обох цих споруд князь Сан-Донато, який певний час обіймав посаду Київського міського голови, об’єднав їх у єдину споруду. З 1875 вона належала відомому цукро-промисловцю і меценату М.А. Терещенку, який здійснив її реконструкцію за проектом архітектора П. Федорова. Згодом стіни і стелі будинку було розписано відомим художником В. Котарбінським. Тут містився приватний, відкритий для огляду громадськості, художній музей Терещенка, з 1924 – Республіканський будинок Всеукраїнського кіно управління, з 1930 – Кіноінститут. Будинок постраждав під час Великої Вітчизняної війни і після його відновлення в ньому з 1947 міститься Національний музей Тараса Шевченка. Серед інших особняків варто назвати споруджену в кілька етапів впродовж 1849-72 садибу київського архітектора О.В. Беретті (№ 26-а – 28) на розі з вул. Пирогова; збудований у 1874-75 в стилі так званої венеціанської готики особняк 1-М. Терещенка (№ 34) на розі з вул. М. Коцюбинського і особняк (№ 36), який з 1871 належав відомому київському аптекарю М. Фроммету.
У 1883-84 навпроти Другої чоловічої гімназії постали корпуси заснованої ще 1844 О. Караваєвим університетської клініки. А у 1908 в спорудженому двома роками раніше за проектом архітекторів О. Кобелєва і В. Обремського великому будинку на розі тодішнього Бібікова бульвара та вул. Пирогова відкрито Комерційний інститут. Створений на базі Вищих комерційних курсів, він здобув в 1912 право вищого навчального закладу, з 1920 носив назву Інституту народного господарства ім. Є. Бош. З 1930 в цьому приміщенні містився Інженерно-будівельний інститут.
В кінці XIX – на початку XX ст. Бібіков бульвар забудовується великими багатоповерховими будинками. В 1901–1906 споруджено оформлений у неоренесансному стилі чотириповерховий будинок № 48, а у 1909-11 одночасно зводилися семиповерхові з використанням елементів стилю модерн – житловий будинок № 5 (після відбудови в кінці 40-х pp. включений до складу готелю "Україна") та споруда готелю "Палас" (№ 7/29, на розі з Пушкінською вул.). У 1919 тут розташовувався Всеукраїнський комітет охорони пам’яток мистецтва і старовини, в якому працювали такі відомі вчені, як М. Біляшівський, С, Гіляров, Г. Лукомський, М. Макаренко, В. Модзолевський, І. Моргілевський, Н. Полонська-Василенко, Ф. Ернст. Окрасами бульвару Т. Шевченка є заснований 1839 при університеті св. Володимира Ботанічний сад та Володимирський собор.
У 1919 бульвар отримав сучасну назву. Після смерті В.І. Леніна на початку бульвару перед Бессарабською площею йому встановлено пам’ятник, знищений німцями під час окупації міста. На його місці нацисти поставили шибеницю, де страчували борців опору і тих, кого звинувачували у підтримці їх і саботажі. На цій шибениці після звільнення Киева в 1943-44 вішали тих, кого звинувачували у співпраці з німцями під час окупації міста. В липні 1946 тут відкрито Леніну пам’ятник, ЯКИЙ с тої і І, і нині.
В квітні 1954 на перехресті бульвару Т. Шевченка і вул. Комінтерна встановлено пам’ятник Щорсу. У післявоєнні десятиліття в будинку № 13 (на розі з вул. Терещенківською) розмістився адміністративний корпус Київського медичного інституту, а в приміщенні колишнього Комерційного інституту на розі вул. Пирогова та бульвару Т. Шевченка центральний корпус Київського педагогічного інституту (нині – Національний педагогічний університет).