Два печерні комплекси, найдавніші пам’ятки чернецького печерно-жительства Київської Русі (вул. Січневого повстання, 25). Велика кількість святих мощей зробила їх найвизначнішою з християнських святинь Східної Європи. Засновником київського печерно- жительства був Антоній Печерський. Прийнявши чернечий постриг на Афоні, в середині XI ст. він повертається до Києва і, невдоволений статутом київських монастирів, усамітнюється поблизу села Берестового, у маленькій печерці, викопаній для себе Іларіоном, який на той час вже став митрополитом Київським. Через деякий час до Антонія приєдналося кілька послідовників. Разом вони розширили печеру, викопали першу підземну церкву Благовіщення Богородиці та келії. Так виник комплекс Дальніх печер. У 1061 Антоній переходить на сусідню гору і засновує Ближні печери з підземною церквою Введення Богородиці до Храму. Тут він провів решту свого життя і був похований. Тому Ближні печери називають ще печерами св. Антонія (Антонієвими), а Дальні – св. Феодосія (Феодосіївськими).
Ближні та Дальні печери всесвітньовідомі завдяки мощам печерських подвижників, що зберігаються у них майже тисячу років. Спочатку небіжчиків ховали у локулах – спеціальних нішах, прокопаних перпендикулярно до підземного ходу. В XVII-XVIII ст. мощі для зручності прочан, які приходили їм поклонитися, переклали до відкритих аркосоліїв. Нині у Ближніх печерах знаходяться мощі 73 преподобних, у Дальніх – 45. Серед них – видатні діячі церкви, культури та просвіти середньовічної Русі – Нестор, Никон Великий, художники Аліпій та Григорій, лікар Агапіт та ін.