Київ - столиця незалежної України
  • 21.09.2018
    Під панування Російської імперії

    Встав перед необхідністю вести боротьбу на кількох фронтах — з польськими та литовськими лицарями на заході, кримським ханом і турецьким султаном на півдні, — Хмельницький був змушений звернутися за військовою допомогою...
    [Читать далее]

  • 21.09.2018
    1362—1648 рр. Київ з Литвою та Польщею

    З другої половини XIV ст. Київ входить до складу Литовської держави, хоча формально залишається під владою Золотої Орди. У цей час спостерігається значний економічний підйом, але чисельність населення міста збільшується...
    [Читать далее]

  • 21.09.2018
    Київ під татаро-монголами

    Хан Батий, побачивши Київ з гори, що носить назву Батиєва, був вражений величчю і красою міста. 10 тижнів кияни героїчно боролися з незліченними військами Батия. Золоті Ворота виявилися їм не по зубах. [Читать далее]
    [Читать далее]

Последние публикации

Пирогоща

Пирогоща

Церква Успіння Богородиці ("рекомая Пирогоща") на Контрактовій площі. Назва походить від однойменної ікони Богоматері (Одигітрії за іконографічним типом), яку привезли з Візантії на "єдиному кораблі" з іншою відомою іконою Богоматері (Сліус, або Замилування), яку забрав 1151 князь Андрій Боголюбський з Виш города до Володимира (тепер широко відома як Володимирська Богоматір). Саме слово "Пирогоща" в перекладі з грецької означає "башта". Імовірно, на ній було зображено башти імператорського Влахєрнського монастиря в Константинополі. Закладена великим князем київським Мстиславом Володимировичем у І 131, завершена вже за князювання його брата Ярополка Володимировича в 1135. Згадується у фінальній частині "Слова о полку Ігоревім" — саме до неї спускається Боричевим узвозом крон поеми киян. Ігор. Стояла па головній торговельній площі Києва — Торговищі на Подолі (тепер Контрактова пл.) Це був соборний храм міста, де зберігалися міські ваги та міри. До церкви надходили податки від торгівлі збіжжям. В соборі знаходився магістратський архів, тут ховали київських війтів та бургомістрів, інших представників київської верхівки. Серед них відомий київський архітектор І.Г. Григоро-вич-Барський, який багато в чому визначив архітектурне обличчя Києва другої половини XVIII ст.

В давньоруський час церква становила собою тринефний, шестистовпний однобанний храм розміром 24,7×17 м. За таким же планом пізніше збудовано Георгіївську (Успенську) церкву у Каневі (1144) та Кирилівський собор (після: 1146) у Києві. Стіни зведено з плінфи на цем’янковому розчині у порядковій техніці кладки. Це одна з перших мурованих споруд у Києві, збудованих у цій новій техніці кладки. В західній стіні (північна частина) знаходились вузькі сходи на церковні хори. Зовні стіни прикрашено пілястрами з напівколонками, що розміщувалися відповідно до внутрішнього членування будівлі. Інтер’єр прикрашено фресковим розписом і, мабуть, іконами з мозаїки. Підлога складалася з простих шиферних плит і керамічних полив’яних різнокольорових плиток. Церква мала надзвичайно потужні фундаменти (бл. 4 м), які за своїм напрямком не завжди збігалися з напрямком самих стін. Фундаменти та нижню частину стін складено з будівельних матеріалів якоїсь більш давньої церкви, спорудженої ще у змішаній техніці кладки. Ширина південної та північної стін — 1,4 м, західної — 1,7 м. Для спорудження фундаментів спочатку було вирито котлован на глибину бл. 2 м, у дні якого на гаку саму глибину відрито вже стрічкові фундаменти.

В 1613-32, коли Софійський собор захопили уніати, церква П. стала центром Київської православної митрополії. Навколо неї гуртувалася київська міщанська громада, що заснувала київське братство. Біля неї традиційно відбувалися паради міських ремісничих і торгових цехів. У 1613-14 на замовлення магістрату італійський архітектор Себастіан Браччі здійснив ремонт та перебудову церкви, додавши чотири нові бані. Нова підлога складалася з керамічних кольорових полив’яних плиток. Підчас церковного собору 1620, коли було відносно київську православну митрополію, в П. проводив службу ісрусалимський патріарх Феофан, а в 1653 та 1655 — антіохійський патріарх Макарій. У XVIII ст. певні ремонтні роботи та прибудови здійснив І.Г. Григорович-Барський, який також збудував високу дзвіницю поруч з церквою, які сильно постраждали під час пожежі 1811. Після відбудови церкви за проектом єпархіального архітектора П.І. Спарро у класичному стилі вона стала однобанною, втратила чимало стародавніх рис. Було знищено напівколонки, розібрано західну пару стовпів, що утворювала нартекс, із заходу прибудовано дзвіницю. Церква стала більш приземкуватою через наростання подільського культурного шару. В цьому місці рівень денної поверхні зріс порівняно з XII ст. на 2 м. Після закриття Софійського собору для богослужіння П. стала кафедральним храмом Української автокефальної православної церкви. В 1935 її було знищено. Рештки церкви, що залишились у землі, досліджувалися вченими Інституту археології НАН України в 1976-80 та 1994-96. У 1998 церкву було відновлено на старих стінах у формах XII ст. за проектом архітектора В.Ф. Отченашка. В наземній частині розташовано діючий храм, у підземній (на рівні підлоги ХП ст.) — музейна експозиція.

/>

Комментарии запрещены.