Історична місцевість в центрі Києва у Печерському районі, між Хрещатиком і Грушевського вулицею та Кловом. Обжита принаймні з межі ер, про що свідчать знахідки зарубинецької кераміки та римських монет перших століть н.е. Назва виникла в середині XVIII ст, після того, як у 1755-60 тут збудовано Кловський палац і навколо нього розбито декоративний парк, в якому переважали липові дерева. З цього часу цей район дістав назву Липки і став осередком перебування вищої адміністрації міста. Раніше, в 1750-55 в стилі бароко за наказом імператриці Єлізавети Петрівни тут, поблизу від схилів Дніпра, збудовано царський палац, відомий як Марийський. У XVTI-XVTII ст. Л. належали Києво-Печерській лаврі, а з 1787 перебували в казенному володінні. На Л. мешкали, зокрема генерал-губернатор Малоросії П.О. Румянцев-Задунайський (1776), київські військові губернатори і відомі російські полководці О.П. Тормасов (1803-1806), МІ Кутузов (1806-1807), MA. Милорадович (1809-1812).
Інтенсивна забудова Л. садибами київської аристократії розпочалася після вирубки липового парку. Тут у садибі Е. Ганської в 1847 перебував О. де Бальзак. З Л. пов’язані сторінки життя багатьох декабристів (див. Раєвського М. будинок), російського поета Є.А. Баратинського, М.В. Гоголя, П.І.Чайковського, київської піаністки А. Крагельської (дружини М.І. Костомарова), співачки Н. Забіло, яка стала дружиною М.О. Врубеля. Тут жив відомий історик Києва М.Ф. Берлінський (вул. Лютеранська, 27). У 60-х pp. XIX ст. у садибі князів Урусових (на розі вул. М.С. Грушевського та Кріпосного провулку), перебував узятий у полон російськими військами вождь народів Північного Кавказу і Дагестану в їх боротьбі за незалежність Шаміль. Під час революційних подій кінця 1917 – початку 1918 тут неодноразово точилися жорстокі бої між протиборствуючими військово-політичними угрупованнями (силами, вірними Тимчасовому уряду, і підпорядкованими штабу Київського військового округу, військами, відданими Центральній Раді, і більшовицькими загонами). Напередодні та після перенесення (1934) столиці УРСР з Харкова до Києва одно- та двоповерхові садиби, що були основою забудови старих Л„ у більшості знесено, а на їх місці збудовано багатоквартирні будинки для вищих посадовців УРСР. Впродовж 30-х pp. XX ст. тут споруджено будинки Кабінету Міністрів та Верховної Ради України. Напередодні Великої Вітчизняної війни Л. як частина Печерського району в цілому набули сучасного вигляду.
ЛИПСЬКА ВУЛИЦЯ. Знаходиться в районі Липок і простягається між вулицями Грушевського та Пилипа Орлика. Прокладена на початку XIX ст. через насаджений між Марийським і Кловським палацами липовий гай. Мала спочатку назву Кловська від місцевості Клов, до якої вела, в 30-х pp. від цього гаю набула назви Липської, офіційно замінену 1869 на Катерининську (на честь імператриці Катерини II), за радянських часів – Рози Люксембург, в 90-х роках XX ст. знову Липська. Має вигляд широкого бульвару. Навпроти неї, на теперішній вулиці Грушевського, 1890 збудовано церкву св. Олександра Невського (зруйнована у 30-х pp. XX ст.).
У другій половині XIX – на початку XX ст. забудовувалася фешенебельним особняками, серед яких історико-архітектурне значення мають будинки: № 2 вдови генерала Ф. Івансена, який в подальшому займали відомі радянські партійно-державні діячі – у 1934-37 В. Затонський, в післявоєнні роки – Д. Коротченко; № 4 цукропромисловця М. Закса та графіні Н. Уварової, доньки Ф. Терещенка (в радянські часи належав органам НКВС, КДБ, нині в ньому містяться Український фонд культури, Український дитячий фонд, Українська рада ветеранів та ін. громадські організації). У будинку № 15 розміщується Театр юного глядача. Замикає квартал будинок № 18/5 колишнього Міського початкового училища ім. М. Бунге, поруч з яким розташовувалася садиба родини Бунге. В радянські часи він належав органам НКВС, КДБ. У 1973 на розі вулиць Липської та Грушевського збудовано 20-поверховий готель "Київ".