Архітектурний ансамбль XI – початку XX ст. (вул. Січневого повстання, 21). Початок його формування припадає на 1073, коли цю територію великий князь Київський Святослав Ярославич подарував Печорському монастиреві для побудови Успенського собору. Вона належала до великокнязівського села Берестове, але людиною освоєна здавна. Археологічно тут виявлено пам’ятки ще доби трипільської культури та скіфського часу. За площею вона дорівнювала середньому давньоруському місту.
Впродовж кінця XI – початку XII ст. навколишня територія забудовується дерев’яними та мурованими монастирськими спорудами (келії, дерев’яна огорожа, біля собору встановлюють "било", яке використовували замість дзвонів, 1108 зводять муровану трапезну та Троїцьку надбрамну церкву). Весь комплекс монастирських споруд зводився за єдиним задумом і значною мірою визначив подальший розвиток ансамблю до нашого часу. Саме тоді було закріплено основні вузлові центри і просторові співвідношення. Давньоруські келії поставлено рядами приблизно по тих лініях, що і нині келії соборних старців (корпуси З і 4) обабіч "царського шляху" від Троїцької брами до Успенського собору; лівий ряд простягнувся паралельно осі проїзду Троїцької брами, а правий – поздовжній осі собору.
В другій половині XII ст. замість дерев’яного "столпія" споруджено муровану стіну огорожі. її виявлені ділянки йдуть паралельно мурам кінця XVII – початку XVIII ст. За площею і своєю конфігурацією давньоруська територія монастиря майже не відрізнялася від сучасної.
Про розвиток ансамблю впродовж XIII-XVI ст. жодних повідомлень немає. Найдавніші докладні описи із накресленим схематичним планом розміщення монастирських споруд подав 1584 Мартін Груневог. Огорожа монастиря на той час була дерев’яною. Муровану розібрано, мабуть, за наказом Батия. Від Троїцької брами простяглися два ряди келій у вигляді окремих дерев’яних будиночків. Перед собором знаходилась висока дерев’яна дзвіниця з механічним годинником та рештки давньоруської трапезної. Нова трапезна – "великий гарний будинок з дерева" – стояла на тому ж місці, що й сучасна кінця XIX ст. У XVII ст. ансамбль Верхньої лаври зазнає значних змін. Реконструкції, проведені заходами архімандритів Є. Плетенецького та П. Могили, надали будівлям ренесансно-барокового вигляду. За Плетенецького споруджено покої архімандрита, великий будинок для гостей та невисоку другу дзвіницю для розміщення величезного дзвону "Балик". У цей час у північно-західній частині монастирської території відокремлюється подвір’я Троїцького Шпитального монастиря З трапезною церквою св. Миколая. В другій половині століття тривають реконструкції Успенського собору, споруджується багатоярусна дерев’яна дзвіниця (1669- 72), частина келій стає мурованою.
Значне муроване будівництво здійснювалося наприкінці XVII – на початку XVIII ст. коштом гетьмана І. Мазепи. В 1684 споруджено трапезну, 1701 – будинок друкарні (імовірно, архітектор Дмитро Аксамитов), бл. 1700 – Микільську церкву шпитального монастиря, після 1703 – Економічний корпус. Ремонтуються Успенський собор і Троїцька надбрамна церква. Велике значення мало спорудження в 1695-1703 навколо Верхньої лаври фортечного муру з баштами-церквами. Монастир набув могутнього вигляду міста-фортеці, фактично кремля. Було зведено п’ять башт – Малярну, Південну (не збереглася). Годинникову, Іоанна Кущника та Північно-західну (закладено тільки фундамент), а також три надбрамні церкви – Всіхсвятсь-ку над Економічною брамою, св. Онуфрія (не добудовано) і Входо-Єрусалимську над Печерною брамою (розібрана в другій половині XVIII ст.). Найбільше містобудівне значення належить Економічній брамі з Всіх святською церквою, яка визначила раніше відсутню поперечну вісь ансамблю – Економічну вулицю.
Наступний етап формування ансамблю Верхньої лаври припадає на час відбудови після пожежі 1718. Замість згорілих дерев’яних та пошкоджених вогнем мурованих протягом двох десятиліть відбудовуються з цегли корпуси келій, трапезна, покої архімандрита та ін. будівлі. Проте планування та обсяги будівель залишилися незмінними. Здебільшого зміни торкнулися зовнішнього опорядження та стилю споруд, які І набули виразних рис українського бароко. Особливе значення мали відбудова Успенського собору (1723- 29, архітектор Іван Каландін) та спорудження Великої дзвіниці (1731-45, архітектор Й. Шедель). Відбудова Успенського собору значно збільшила його пропорції, що вплинуло на композицію ансамблю в цілому. На фасадах вперше у київській архітектурі активно застосовано ліпнину. Велика лаврська дзвіниця – перший твір ордерного бароко у Києві. Завдяки грандіозним розмірам вона стала головною вертикальною домінантою не тільки для Лаври, а й усього міста. Нова вертикаль об’єднала навколо себе навколишні споруди і стала головним чинником композиції ансамблю. Висота дзвіниці дорівнює відстані від неї до Троїцької надбрамної церкви і до рогу Економічної вулиці. Архітектори відзначають, що з точки зору композиції ансамблю місце її розташування було обрано бездоганно.
Будівництво другої половини XVI11-XIX ст. не внесло принципово нових змін. Найбільш яскравими спорудами, що доповнили ансамбль у XIX – на початку XX ст., були нова трапезна (1893-95, архітектор Володимир Ніколаєв) та домова церква Благовіщення (1905, архітектор Євген Єрмаков) при будинку архімандрита. У цей період з’явилася металева альтанка-ківорій у сквері між собором і дзвіницею. Ці споруди досить органічно вписалися в попереднє середовище. Знищення Успенського собору в 1941 зруйнувало весь цілісний ансамбль Верхньої лаври. І тільки відбудова храму в 1998-2000 знову відновила його красу та неповторність.
Нині Верхня лавра являє собою ансамбль XVIII ст. зі спорудами XI-XII та XIX-XX ст. Він побудований на послідовному розгортанні просторів, утворених стилістично близькими будівлями, і є одним з найбільш завершених у місті. В 1990 ансамбль архітектурних пам’яток Києво-Печерської лаври включено ЮНЕСКО до Списку всесвітньої спадщини людства.
На території Верхньої лаври знаходяться "Києво-Печерський історико-культурний заповідник" з його численними музеями, постійними та тимчасовими виставками, науковими, реставраційними та просвітницькими підрозділами, а також Музей історичних коштовностей України, Музей декоративного мистецтва України, Музей театрального мистецтва, історична бібліотека тощо,