Замкова Гора (Киселівка, Фролівська гора)

Замкова  Гора (Киселівка, Фролівська гора)

Гора, розташована в Подільському районі поруч із Старокиївською горою, відокремлена від останньої вузьким яром, де закінчується вул. Воздвиженська. Являє собою високий (80 м), зі стрімкими схилами природний останець правого берега Дніпра, що утворився внаслідок розмивів у четвертинному періоді. Сучасна площа гори бл. 10 га. З півночі до неї підходить дніпровська заплава [Поділ), на заході від Щекавиці її відділяє річище Глибочиці (нині вул. Верхній та Нижній Вал), з півдня знаходиться урочище Гончар; та Кожум’яки. Повз 3. г. проходить найдавніша київська вулиця Боричів узвіз (нині Андріївський узвіз), який з’єднував Верхнє місто з Подолом, згадується літописом під 945. Назва походить від замку, що знаходився тут у XIV-XVII ст. Інші – від останнього польського воєводи Києва А. Киселя, який мав тут резиденцію, та Фролівського монастиря, який володів цією територією у XIX ст.

Природні особливості 3. г. створювали виключно безпечні умови для проживання. Стрімкі, майже прямовисні схили робили гору неприступною для нападників. Під час досліджень виявлено залишки поселень доби трипільської культури (III тис. до н.е.), раннього залізного віку (підгірцівського типу V-IV ст. до н.е.), знахідки античних виробів IV-III ст. до н.е., а також ранньослов’янського селища зарубинецької культури (И ст. до н.е.- II ст. н.е.). Знахідки VI-VIII ст н.е., в тому числі монети візантійських імператорів Анастасия (498-518) та Юстиніана І (527-566), херсонеська амфора, ліпна та ранньогончарна кераміки, дають підставу стверджувати, що гора була одним з найперших осередків, звідки почало розвиватись місто.

У давньоруський час на 3. г. містився великий ремісничий посад з потужним культурним шаром і численними слідами ювелірного та косторізного виробництва. Тут знаходилась монументальна споруда з плінфи, можливо палац або церква.

Наприкінці XIV ст, за князювання Володимира Ольгердовича, на горі зводиться нова київська фортеця, яка стала головною цитаделлю міста, резиденцією князя, воєводи. Вона мала потужні дерев’яно-земляні укріплення по всьому периметру гори. Замком не зміг оволодіти в 1416 золотоординський хан Едигей. У 1482 його захопив й спалив кримський хан Менглі-Гірей. На початку XVI ст. замок відбудовано. Він мав 133 городні з помостами для оборони, їх підсилювали 15 триповерхових дерев’яних башт з гарматами. До замку вело двоє воріт: Арабськії брама з ланцюговим мостом (в бік Андріївського узвозу) та Воєводська брама (в бік Житнього торгу). На одній з веж, звернених у бік Подолу, знаходився великий годинник. В замку знаходився гарнізон, три православні церкви, костьол, палац воєводи, двори монастирів, київської верхівки.

Після пожежі в середині XVII ст. замок вже не відновлювався у зв’язку з будівництвом московським гарнізоном нової київської фортеці у Верхньому місті. В першій половині XIX ст. гору піддали під кладовище Фролівському монастирю. Вл. 1835 монастир збудував велику муровану стіну, а в 1854-57 – церкву св. Трійці, яка зруйнована 1935. Територія 3. г. є державною заповідною археологічною територією.