(На вул. Володимирській). Збудована за часів князювання Ярослава Мудрого. Аматор-археолог К.А. Лохвицький, який у 1833-34 вперше розкопав частину пам’ятки, пов’язав її з церквою св. Ірини, що згадується у літописі. Звідти пішла традиція саме такої атрибугацїї церкви. Вона підсилилась і тим, що вулицю, прокладену перпендикулярно до вул. Володимирсь-кої, було названо Іриніиською. Навпроти південної брами Софійського монастиря в XIX ст. ще зберігався пагорб, що являв собою засипані Поперечним валом у середині XVII ст. рештки стародавньої церкви. Під час планування цієї місцевості в ЗІ)-40-х pp. XIX ст. гут прокладено вул. Нолодимиревку, а залишки валів зрито. Було розкрито й решту частин церкви. Малюнки того часу показують, що стіни збереглися на висоту 2 м. Проте креслення К.А. Лохвицького занадто фантастичні, а документація А.І. Ставровського, який розкопував після нього в 1846, взагалі не збереглася. Рештки церкви були повністю розібрані, за винятком одного з стовпів, який зберегли й оформили на зразок каплички. У 1855 його покрили північно-російським шатром з невеличкою цибулястою банькою. В 1934 його знесено як загрозу для вуличного руху. Пропозицію І.В. Моргілевського перенести "Іринінський стовп" на подвір’я Софійського собору було ухвалено Архітектурно-планувальним управлінням Київської міськради, проте рішення не було виконано.
У зв’язку з будівництвом будинку земської управи (вул. Володимирська, 33) в 1913-14 проведено археологічні розкопки С.П. Вельміним, які відкрили південно-східний куг та східну половину південної стіни церкви. Проте на цей час від них лишилися тільки фундаментні рови. В 1998 1,1. Мовчаном розкрито ще одну частину церкви. Матеріали всіх розкопок дають можливість уявити собі план пам’ятки. Це була триапсидна церква з двома галереями. Зовнішні стіни її членувалися плоскими лопатками. В центральній апсиді були рештки престолу та "горнєго місця". Кладка стін – змішана, з плінфи та бутового каменю на цем’яковому розчині. Фундаменти – стрічкові з дерев’яними колода-ми-лежнями. Виявлено шиферні плити (в тому числі різьблені із зображенням боротьби античного воїна з левом), фрагменти ((трескового розпису, керамічні кольорові полив’яні плитки підлоги, свинцеві листки з гвіздками від даху, фрагменти дзвону та панікадила. В соборі та біля нього знайдено велику кількість давніх поховань. Виявлені 1998 частини собору виділено червоним кварцитом на вул. Володимирській.
Тоді ж неподалік від собору (з боку вул. Іринінської) виявили рештки цивільної будівлі, зокрема фундаментні рови із залишками колод-лежнів на дні. Ширина будинку – бл, 11 м, довжина простежена на 14 м. Збереглися місця зовнішніх лопаток. Будівля була палацового типу. За конструктивним типом та будівельною технікою собор та палац споруджено одночасно бл. середини XI ст. Цей комплекс монументальних споруд міг входити до Ярославового Великого двору або утворювати особисту резиденцію митрополита.