Київ - столиця незалежної України

Погляди Павла Скоропадського на державу

Погляди П. Скоропадського на державу початку ХХ – середини ХХ ст. відображали перехід національно-визвольного руху від стадії культурницького українофільства до організованої роботи в масах. Його погляди віддзеркалювали процеси, що відбувалися в тогочасному суспільно-політичному житті.

Погляди П. Скоропадського на державу дуже різноманітні. Концептуальними були погляди П. Скоропадського щодо державного суверенітету України, інституційного суверенітету, форми держави та її соціальної функції.

Свої основні ідеї він творив, як і інші представники української політичної думки того часу, як зазначає Т. Гунчак, у тілі програної війни за створення Української держави. Як активний будівничий державного життя П. Скоропадський глибоко пережив трагедію української невдачі, що зрештою підштовхнуло його до переоцінки як особистого державотворчого досвіду, так і подій української революції загалом.

Основні концепції П. Скоропадського щодо держави сформувалися у різний час і за різних історичних обставин. Концепція державного суверенітету України і інституційного суверенітету гетьмана сформувалося у процесі розбудови Української Держави 1918 року. Саме у цей період П. Скоропадський пройшов шлях від самоусвідомлення себе як українця до визнання і боротьбу за право українців на створення власної держави.

Основою державного суверенітету у П. Скоропадського є територія, тому його розуміння суверенітету можна визначити як територіальний суверенітет. П. Скоропадський був одним із перших діячів України, які втілювали у життя ідею про український народ як поняття політичне, а не тільки етнографічне, національне. За П. Скоропадським, держава може стати об`єднуючим началом для численних націй і народностей, які проживали в Україні.

Доба української революції містила у собі вибір різних політичних можливостей, і як показав історичний досвід, закономірність виявляється саме у наявності альтернативних варіантів за досить широкою шкалою. При цьому кожний альтернативний шлях розвитку, кожна альтернативна програма уособлюється в діях та закликах конкретного політичного лідера, якого підтримують і за яким йдуть широкі маси.

Хоча суверенітет Української Держави був частково обмежений присутністю німецьких військових формувань, П. Скоропадський докладав багато зусиль для його повного відновлення. У зазначений період Українська Держава повністю реалізувала суверенні права: створювала власні органи влади, здійснювала законодавчу діяльність і судочинство, підтримувала порядок на своїй території та проводила зовнішні зносини.

Визначальний вплив органів, які представляють волю народу та право, що завжди мало пріоритет перед волею, навіть перед волею суверена не дали змоги розвинутися абсолютизмові державної влади до потворних форм. Хоч повнота влади в часи Гетьманату тимчасово зосереджувалася в руках одного органу державної влади, однак його діяльність здійснювалась в рамках, встановлених законом повноважень, «на твердих основах законів». Ідея державного суверенітету у П. Скоропадського логічно поєднана з ідеєю соборності України.

Погляди П. Скоропадського на форму держави формувалися під впливом ідей про державний та інституційний суверенітет. Однак, у період практичної державотворчої діяльності вони у найбільшій мірі залежали від політичного моменту, політичної орієнтації суспільних сил, від об`єктивної потреби зміцнення влади в умовах революційних потрясінь.

У момент приходу до влади П. Скоропадський виступив за сильну владу, іменовану ним диктатурою. Формально гетьман сконцентрував у своїх руках законодавчу, виконавчу і судову владу. Ідейно Українська Держава 1918 року відповідала за формою авторитарній державі із посиленими охоронними функціями і невтручанням у приватноправові відносини.

Причому авторитаризм П. Скоропадського досить адекватно відповідає сучасному розумінню авторитаризму, який вважають таким, що істотно обмежує права людини і демократію, але не знищує їх. Необхідно пам`ятати і те, що слова, терміни «диктатура», «диктатор» на початку ХХ століття мали інший, близький до давньоримського зміст (тимчасова сильна необмежена влада) ніж історично пізніша фашистська, нацистська чи сталінська диктатура. Не випадково, у Західноукраїнській Народній Республіці був пост диктатора, хоча це українське державне утворення неможливо звинуватити у тоталітаризмі.

Ідеї П. Скоропадського набули концептуального оформлення в еміграції і опирались на державотворчий досвід і принципові засади українського та європейського консерватизму. Ідеалом для П. Скоропадського стала Українська Трудова Монархічна Держава, в основу якої покладено класократичний принцип. Ідея Гетьманської Трудової Монархії повинна бути всенаціональною, а отже понадкласовою і понадпартійною. Вона повинна виключати абсолютизм і диктатуру та засновуватись на співпраці всіх державно-творчих чинників Нації.

Виходячи з концепції консервативного монархізму, П. Скоропадський ставить проблему створення національної еліти, як необхідної складової частини при будуванні української державності. Держава може бути збудована тільки зусиллями еліти, яка консолідуючи все українське громадянство, зорганізує його у цілісну соціально-економічну структуру. Під елітою П. Скоропадський розуміє єдність всіх активних елементів громадянства, які завдяки своїм здібностями стали провідною верхівкою свого класу.

Ставлячи в основу побудови держави принцип географічного детермінізму, монархія є для України найбільш прийнятною формою держави, оскільки за соціальним станом, Україна є хліборобською державою і сільське населення переважає міське населення.

П. Скоропадський стоїть за класократичну форму організації громадянства й державної влади, яка опирається на органічному природному зрості суспільних відносин між з’єднаних з собою однаковим видом продукції класами під проводом витвореної в цих самих класах власної класової еліти.

Погляди П. Скоропадського на зміст держави під час його правління найбільш повно виявились у реалізації соціальної функції. По-перше, це спроба відродження козацтва як соціальної основи Української Держави; по-друге, забезпечення суспільно-політичної еволюції українського робітництва; по-третє, розвиток української інтелігенції як основи національного і культурного розвитку.

Аналізуючи загальний контекст поглядів П. Скоропадського на державний суверенітет, форму та функції держави, ми прийшли до висновку про місце його ідей серед основних напрямків думки, сформованих еволюцією світової державно-правової думки. Сучасна наука виділила три домінанти, або три традиції в еволюції концепції суверенітету — реалістичну, раціоналістичну та ідеалістичну.

Реалістична традиція започаткована Ж. Боденом та Т. Гоббсом, акцентує увагу на тому, хто є сувереном. Відтак реалістична традиція розглядає суверенітет як саму державну владу. П. Скоропадський був представником саме реалістичної традиції, наголошуючи на суверенітеті гетьмана і реалізуючи це в процесі державного будівництва. Така орієнтація відрізнялася від поширеної в політико-правовій думці України ідеалістичної парадигми, яка розмежовувала поняття суверенітету і його носія. Таким чином, однобічна орієнтація в українській політичній думці на народний суверенітет врівноважувалася поглядами П. Скоропадського та його прихильників.

Меншу врівноважуючу силу мала консервативна концепція трудової монархії як форми держави для України. Перевага концепції республіканської форми правління не применшує однак ідейної цінності консервативного монархізму.

Отже, не підлягає сумніву, що П. Скоропадський бачив Україну суверенною державою, яка б володіла єдністю та неподільністю влади, самостійністю, верховенством та незалежністю, повнотою суверенних прав. Такому змісту держави за П. Скоропадським найбільше відповідала форма трудової монархії.

Комментарии запрещены.