Найдавніше поселення на території сучасного Києва (вул. Кирилівська, 59-61). Виявлена київським археологом В.В. Хвойкою в 1893 у північно-західній частині міста. Досліджувалась ним у 1893-1903. Знаходилась на високому мисі борової тераси понад Дніпром розмірами 120 на 50 м. Складалася з двох культурних горизонтів – нижнього та верхнього. Нижній (на глибині бл. ЗО м) – довготривале поселення мадленського часу (пізній палеоліт) – 17-20тис. років до н.е.; розкопана площа становила бл. 10 тис. кв. м. Житла складалися з кісток мамонта. Виявлено кістки 67 мамонтів. Деякі бивні мали сліди обробки та орнаменту, в тому числі зображення птаха та болотної черепахи. Виявлено також кістки сибірського носорога і дикого коня, бл. 200 різноманітних кам’яних знарядь праці. Основним заняттям мешканців стоянки (кроманьйонців) було полювання на великого звіра. Мешкали вони в наземних напівсферичних будівлях, споруджених з жердин, вкритих шкірами. Зовні житла укріплювалися черепами та бивнями мамонтів. Всередині (площею бл..20 кв. м) мали одне, подекуди два – три вогнища. Такі самі житла виявлено під час розкопок знаменитої Музинської стоянки на Чернігівщині. Аналогічну стоянку виявлено і в Києві, в Протасовому яру. Верхній горизонт, що розташовувався на глибині 20-22 м, також відноситься до часів пізнього палеоліту. Зібрано близько 3000 знарядь праці з кременю (скребачки, різці тощо).