Підіймається від Хрещатика до Шовковичної вулиці па Липкох. Історично пов’язана з першою німецькою колонією у Києві, якапочала помітно зростати за часів правління Катерини II. Німецькі поселенці лютеранського віросповідання в останній третині XVIII ст. компактно селилися на південному боці на той час ще мало обжитого Хрещатого яру, під схилом Кловського узвишшя (див. Клов). Вони були ремісниками, торговцями, людьми вільних професій, мали свій молитовний будинок і окреме лютеранське кладовище. Під час упорядкування забудови Хрещатика у ЗО-40-х pp. XIX ст. тут прокладено вулицю, що отримала назву Графської. Селилися на ній не тільки люди німецького походження. У 1833-35 тут споруджено садибу заможного киянина Сулими, дружина якого наприкінці 50-х pp. XIX ст. заповідала її для шпиталю та притулку для бідних Київського доброчинного товариства (Лютеранська, 16). В 1859 в присутності імператора Олександра II в ній відкрився доброчинний заклад, патроном якого стала дружина київського генерал-губернатора К.О. Васильчикова. В 1866 до садиби прибудовано церкву св. Олександра Невського, верхні поверхи якої розібрали 1928, коли споруду реконструювали під житло. Після побудови у 1855-57 на місті попередньої дерев’яної монументальної Лютеранської євангелічної кірхи в формах романського стилю (№ 22, архітектор І.В. Штром) її назвали Лютеранською, в 1864 перейменували на Анненківську (на честь київського генерал-губернатора М, Анненкова, з ініціативи якого вона була перепланована і упорядкована), але у киян трималася стара назва. В кінці XIX – на початку XX ст. тут будуються численні будинки і садиби, серед яких історико-архітектурне значення мають споруджені німецькою громадою у садибі кірхи будинки реального училища та жіночої гімназії, сполучені між собою у 1902 (№ 18-20), житлові будинки № 15 у стилі модерн та № 33 в еклектичних формах, особняк С. Аршавського у стилі модерн (№ 23). У 1919 вулицю перейменовано на честь Ф. Енгельса, 1992 їй повернуто історичну назву.