За останнє десятиліття місто прикрасилося багатьма пам’ятниками і монументами. Варто згадати встановлений поблизу Золотих воріт пам’ятник князю Ярославу Мудрому та поруч з Будинком вчителя, де відбувалися засідання Центральної Ради, її голові М.О Грушевському. Було встановлено пам’ятник Шолом-Алейхему, а перед візитом до Києва президента Туркменістана С. Ніязова – погруддя великому туркменському поету-гуманісту Махтумкулі. Постала оригінальна скульптура літературного героя Паніковського, який, за відомою І. Ільфа та Є. Петрова, у передреволюційні роки вештався саме на розі Хрещатика та Прорізної.
Здійснено важливі заходи для розв’язання болючої транспортної проблеми. В 1993Сирецько-Печерська лінія метро перетнула Дніпро і вийшла на Лівобережжя. Тут відкрилися станції "Славутич" і "Осокорки", а наступного року "Позняки" і "Харківська", на протилежному кіпці цієї лінії до ладу стали станції "Лук’инівеька" (1996), "Дорогожичі" (1999) та "Сирець" (2004). На допомогу застарілому парку трамваїв, тролейбусів та автобусів (який останнім часом також оновлюється) прийшлі мобільні "маршрутні таксі". Ці та інші позитивні зрушення в житті міста впродовж останніх років, так само як і в цілому більш високий життєвий рівень киян порівняно з станом переважної частини населення інших регіонів зумовлюють специфіку громадської думки мешканців міста, їй останнім часом притаманна більша довіра до міської влади, ніж до загальнодержавної.