(Синагога Бродського) (вул. Шота Руставелі, 13). Для зведення С. х. вирішено було використати ділянку на розі вул. Мало-Васильківської (нині Шота Руставелі) та Рогнідинської, що належала відомому цукрозаводчику Л. Бродському. Однак губернське правління відхилило клопотання про будівництво, оскільки міністр внутрішніх справ у 1893 заборонив евреям споруджувати синагоги у Києві, обмежуючи громаду тільки пристосуванням під молитовні приміщення у цивільних будинках. Замовники оскаржили заборону в Сенаті, видаючи за головний фасад проектованої споруди менш виразний бічний (по вул. Рогнідинській), що мало успіх. Будівництво за проектом архітектора Г. Шлейфера велося в 1897-1998. Відкриття С. X. відбулося 5 вересня 1898 – двері особисто відчинив золотим ключем губернатор Ф. Трєпов.
Головний фасад С. х. зі сходами і парадним входом влаштовано по вул. Шота Руставелі, тильний – з трьома гранчастими апсидами виходить на вул. Есп-ланадну. Будинок цегляний, первісно двоповерховий на цокольному напівповерсі, споруджений у вигляді базиліки з романо-готичним оздобленням по лицьовій цеглі. Центральну вісь симетрії головного фасаду підкреслює атик з декоративною аркатурою. Інтер’єр молитовного залу з просторими галереями для жінок мав характерні готичні склепіння. У будинку одночасно знаходилися дві молитовні: власне С. х. і так звана "кравецька синагога" (у цокольному напівповерсі). У 1899 розглядався проект прибудови чільного вестибулю, але він не був здійснений. Після смерті Л. Бродського, відповідно до його заповіту, будинок і ділянка успадковані Господарчим правлінням С. х.
За радянської доби будівля була націоналізована, проте С. х. продовжувала діяти на орендних засадах. У вересні 1926 Київський міськвиконком, а потім і Всеукраїнський ЦВК ухвалили відібрати будинок у релігійної громади і передати його під клуб ремісників кустарів, однак атеїстично налаштовані робітники і кустарі, не чекаючи офіційного рішення влади, силоміць захопили будинок, Наприкінці 20 – на початку 30-х pp. XX ст. тут діяла окружна організація кустарів і клуб "Дер Штерн", потім до 1941 – Будинок єврейської культури. З 1944 С. х. використовували як театральне приміщення, 1948 після ремонту тут відкрився театр юного глядача, з 1955 містився театр ляльок. Будинок зазнав кількох реконструкцій, зокрема 1975 прибудовано вестибюль з боку головного фасаду, змінено інтер’єр молитовного залу внаслідок улаштування нового перекриття для мансардного поверху. З первісних інтер’єрів зберігся тільки декор залу для весільних обрядів на другому поверсі. З 1992 у С. х. знову відбуваються іудейські богослужіння, спершу вони проводилися громадою любавицьких хасидів "ХаБаД" у периферійних приміщеннях. У 1997 театр ляльок звільнив синагогу, після чого протягом 1997-2000 велися ремонтно-реставраційні роботи (архітектор Ю. Паскевич, фінансування коштом єврейських меценатів). При цьому заново декоровано молитовний зал (нижчий і коротший, ніж у первісному об’ємі), встановлено Арон-Кодеш, поліпшено зовнішній вигляд фасадів і вестибюлю. Дах вестибюлю нині використовується для розміщення ритуального куреню під час свята суккот. У 2001 відкрито ритуальну лазню "міква" у цокольному напівповерсі.