Історичний район стародавнього Києва, забудований в першій половині XI ст. великим князем Київським Ярославом Мудрим. Займав площу 70 га. Починався від Града Володимира. Обмежуючі його вали йшли на захід від нього понад урочищами Гончарі та Кожум’яки до Львівської площі, де знаходилась Жидівська брама, далі по вул. Ярославів Вал до парадної Золотої брами, звідти по Малопідваліній вулиці до сучасного Незалежності майдану, де знаходилась Лядська брама. Звідси вал підіймався до Володимире ЬКОЇ гірки, йшов понад її дніпровськими схилами до району" фунікулера. Вал складався З шести рядів дубових зрубів-городень, забитих лесовим Грунтом. Висота городень сягала 11 м. Вище йшли відкриті всередину дерев’яні кліті, над якими влаштовувалися бойові площадки з бійницями. Загальна висота становила 16 м, ширина валу на підошві – 27 м. Для збереження від осипання земляних схилів центральна частина зміцнювалася відкосами, в середині яких знаходились три ряди додаткових клітей з тонких колод. Перед валом йшов глибокий та широкий рів, а перед Золотою брамою – дві лінії ровів. Для спорудження 3,5 км валів необхідно було бл. 50 тис. куб. м дубового лісу та 630 тис. куб. м Грунту.
До побудови Г. Я. тут було "поле вне града", па якому відбувалися битви. На місці майбутнього Софійського собору Ярослав Мудрий у 1036 остаточно розгромив печенігів. Поруч знаходились язичницькі курганні могильники з багатим інвентарем. Вали йшли по природно укріплених місцях та охоплювали переважно ще незаселену територію. Тому планування і розбудова нового району Києва відбувалися за єдиним композиційним та містобудівельним задумом, в якому було визначено головні місто утворюючі акценти. Новий район відігравав роль "окольного града" стародавньою Києва. Він був осередком феодальної і церковної верхівки (резиденція митрополита, імовірно, великого князя, великих бояр) і водночас місцем мешкання рядових киян – купців, воїнів, ремісників, різної челяді.
Головним композиційним центром Г. Я. став Софійський собор, спорудження якого було кульмінацією всієї будівельної діяльності Ярослава Мудрого. Собор знаходився на найвищій точці Старокиївсько-го плато, його було видно практично з усіх місць Верхнього Києва, він розміщувався на однаковій відстані між Лядською та Жидівською брамами і між Золотою та Софійською брамою, тобто на перехресті головних місто утворюючих магістралей. Створена Ярославом Мудрим планувальна система міста в цілому збереглася до нашого часу. Разом з Софійським собором та Золотою брамою Ярослав Мудрий побудував Георгіївський собор та Іринінський собор, а також собор і палац на розі сучасних вулиць Володимирської та Іринінської. "Повість временних літ" датує будівельну діяльність князя 1037, проте деякі споруди було розпочато до цієї дати, а деякі дещо пізніше. До цього ж часу підносяться: велика лазня з плінфи північніше Софійського собору, а також два досить потужні мури 3 плінфи (один навколо собору, інший виявлений 1998 на вул. Володимирській, проти Південної брами Софійського монастиря).
Крім кам’яних споруд доби Ярослава Мудрого, на цій території відома ще одна церква XII ст. (Спаська), яка знаходилась на вул. Великій Житомирській, 26. Літопис відзначає і наявність тут боярських дворів: воєводи Коснячка (1068), тисяцького Гліба (1147) – поблизу Софійської брами, Борислава (1151), Путяти, Ратши та ін. Про багаті феодальні хороми свідчать і знахідки численних скарбів ювелірних речей, іноземних монет тієї доби. Археологічними дослідженнями виявлено житлові та господарські комплекси, ділянки стародавніх кварталів, вулиць та провулків. Причому сучасні вулиці повторюють їх традиційні напрямки. Давньоруські оборонні вали було вдруге використано під час побудови нової фортеці середник XVII ст. Залишки первісних валів сплановано в першій половині XIX ст. їх вивчили археологи під час досліджень Золотої та Лядської брам на вул. Малопідвальній на місці будівництва старого телецентру.
Територія Г. Я., передусім територія Національного заповідника "Софія Київська", являє собою заповідну та охоронну археологічну й архітектурну зони.