(Вул. Січневого повстання, 21). Тривалий час монастир задовольнявся дерев’яними дзвіницями. Тільки на початку XVIII ст. коштом гетьмана І. Мазепи, який виділив 74 тисячі золотих дукатів, було розпочато будівництво кам’яної дзвіниці. Але тоді встигли тільки закласти фундамент. У 1707 роботи припинили через смерть будівника – архітектора Дмитра Аксамитова. Після пожежі 1718, яка знищила всі дерев’яні споруди на подвір’ї. Верхня лавра залишилася взагалі без дзвіниці. Тому 1720 керівництво Лаври замовило архітектору Ф. Васильєву з Петербурга проект нової дзвіниці, але його занадто великий кошторис архімандрита не задовольнив. Тому в лютому 1731 був укладений контракт з іншим архітектором – Й. Шеделем. Йому було наказано працювати за "зразком", отриманим з Москви. Відомо анонімне креслення цього проекту, згідно з яким дзвіниця повинна була мати п’ять ярусів, парапети другого і четвертого ярусів прикрашені скульптурами. За непрямими даними, найбільш імовірним автором цього проекту можна вважати І. Шумахера, брата президента Петербурзької академії наук. Але Й. Шедель значно переробив проект, фактично створивши цілком нову будівлю: викинув один з ярусів і при цьому збільшив загальну висоту дзвіниці на 12 м.
Він пояснював ці зміни необхідністю посилення конструкцій, але в результаті значно поліпшив і пропорції будівлі. Дзвіниця досягла у висоту 96 м 52 см і трипалий час була найвищою мурованою спорудою у Росії імперії. Велика лаврська дзвіниця стала також першим взірцем ордерного бароко у Лівобережній Україні. Вперше з’явилися колони. приставлені до стіни, та "пучки" з трьох злитих у єдине напівколон. Технічною новиною було й виготовлення архітектурних прикрас з випаленої кераміки (висотою до 1,6 м). Грандіозною будівлею Лаврської дзвіниці Й. Шедель увічнив своє ім’я в історії архітектури та вмістив його на фасаді другого ярусу.
Будівництво, розпочате 25 травня 1731, мало за контрактом завершитися через три роки, проте затяглося до 1 вересня 1745. За цей час Й. Шеделю довелося витримати чимало звинувачень, скарг, затримок з матеріалами тощо. Так, у 1740 Лавра звинуватила архітектора у появі тріщин та розривів у залізних пов’язях. Насправді ці деформації було спричинено передчасною підвіскою дзвонів за наказом лаврського керівництва.
На будівництво дзвіниці було витрачено 4 954 500 цеглин та 20 тисяч тонн вапна. Товщина стін першого ярусу досягає 8 м, фундамент – 7 м глибини, на покриття купола пішло 3,5 кг сусального золота, Дзвіниця легко витримувала 12 дзвонів загальною вагою 96 тонн, які містилися у третьому ярусі. Один з них (вагою 16 тонн) відлито в Лаврі майстром Г. Лукіним, інший (вагою понад 26 тонн) – у Москві П. Фінляндським. Відхилення від вертикалі становило 62 см і залишається практично незмінним. На четвертому ярусі поставлено баштовий годинник з курантами, який неодноразово перероблявся і дійшов до пас після заміни 1903 (московський майстер А. Єнодін), Кожну чверть години лунає мелодія, а кожної години б’ють дзвони. Над входом до першого ярусу вмонтовано кам’яні барельєфи з зображеннями Богородиці, святих Антонія та Феодосія і написом про відбудову Успенського собору князем Симоном Олельковичем у 1470.
Перший ярус дзвіниці діаметром 28,8 м оброблено рустом, другий прикрашено 32 колонами доричного ордера, третій – 16 колонами іонійського ордера, а четвертий – 24 коринфськими колонами, капітелі яких прикрашали позолочені двоголові орли. Спарені колони, що виступають, та западаючі пройоми створюють гру світлотіні, полегшують величезну масу дзвіниці, надаючи їй стрункості. Капітелі колон викопано з кераміки, що є вдалим взірцем використання кераміки такого розміру в архітектурі.