Комплекс печер на обох схилах Смородинського яру (район Смородинського узвозу в Шевченківському районі). В XIX ст. відомий як "Змійові печери". Вперше відкриті 1876 В.Б. Антоновичем, який зафіксував рештки близько 20 печер, найбільша – у вигляді "двох обертів гігантського слимака". Біля входу знаходились рештки вогнища з обпалених гранітних брил, де зібрано вироби з кременю та енєолітичну кераміку. В 1909 обстежено підземну галерею гвинтоподібної форми, завдовжки ЗО м. У 1981 (О.Б. Авагян) та 1998-2001 (Т.А. Бобровський) у південному схилі яру виявили і повторно обстежили печеру 1876.
Вона являє собою підземну галерею, викопану дерев’яними лопатами в материковому лесі на глибині 5-6 м від сучасної денної поверхні, завдовшки близько 60 м, завширшки до 1 м, заввишки до 2 м. На стінах виявлено численні графіті XVIII-XX ст. Найдавніше 1734, особливо багато відноситься до 1941-43. Поруч виявлено інші підземелля, що являли собою овальну в плані камеру (розмірами 6 х 3 м) з вузьким входом, віконним отвором та кількома нішами в стінах. Матеріали В.Б. Антоновича та знахідка в 2001 трипільської кераміки дозволили припустити, що печера ймовірно датується IV-III тис. до н.е. і є найдавнішою відомою в Києві антропогенною печерою.
СОЛОМ’ЯНКА Історична місцевість і колишнє село, що дали назву сучасному Солом’янському масиву. Розміщується на плато західніше заплави р. – либідь та пагорбів і ярів, що підходять до неї. Прилягає до місцевостей Батисва гора, Чоколівка, Новое Строєніє, Паньківщина. Центром її є Солом’янська площа, яку перетинає Повітрофлотський проспект і до якої з боку Залізничного вокзалу підходить вул. Солом’янська. Як слобідка на околиці Києва – відома з 30-х pp. XX ст. Впродовж другої половини XIX ст. ця місцевість частинами ввійшла до складу Києва. Впродовж XX ст. набула міської забудови і отримала сучасні планування і вигляд.
СОФІЙСЬКА ВУЛИЦЯ. Одна з найдавніших у місті. Пролягає від Незалежності майдану до Володимирської вулиці. Утворилася вздовж шляху, який у стародавньому Києві вів від Лядської брами града Ярослава до Софійського собору. За доби пізнього середньовіччя – одна з вулиць, що піднімалися від Печерської брами Старокиївської фортеці до нагірної частини Верхнього міста (спочатку доходила до проїзду у внутрішньому валі фортеці). Назву дістала через те, що орієнтована на Софійську дзвіницю і Софійський собор; у 1935-90 носила ім’я радянського діяча, "всесоюзного старости" М.І. Калініна. Наявна історична забудова формувалася з середини XIX ст. Збереглося кілька архітектурно виразних будинків, зокрема, № 9 (декор фасаду з елементами ренесансу за проектом О.Р. Хойнацького, 1884), № 17 (первісно двоповерховий, надбудова архітектора М.Г. Артинова, 1899). У будинку № 3 (архітектор І.А.Антонов, 1880, потім добудований) жили оперна співачка М.М. Скибицька, єврейська драматична актриса Л.І. Бутова, в будинку № 4 (архітектор Г.П. Позняков, 1895-97) – архітектор і художник В.Г. Кричевський. Наріжний будинок № 16 зведено 1956 як житло для членів Спілки композиторів України. Тут мешкали відомі музичні діячі – П.І. Майборода, Л.М. Ревуцький, К.Я. Домінчен, Ю.Г. Рожавська, І.Н. Шамо, А.Я. Штогаренко та ін. На жаль, впродовж останніх років по вулиці було зруйновано низку цінних споруд, а натомість зводяться сучасні будинки, агресивні за масштабом і оформленням до історичного середовища.