Залишки старовинної турецької фортеці Єні-Кале збереглися в стратегічно важливому місці – поряд з найвужчою частиною Керченської протоки. Османи побудували її на початку XVIII століття для захисту своїх кордонів зі сходу. Ще однією метою була необхідність перекрити російським кораблям вихід з Азовського моря в Чорне, де Туреччина була повноправною хазяйкою.
До Єні-Кале (Нова фортеця) на цьому місці розташовувалося більш раннє укріплення Кіліседжик (турецькою Маленька церква), яке підірвали козаки 1631 року. Будівництвом нової твердині керував італійський інженер Голоппо, що прийняв іслам. У фортеці стояли потужні гармати, що тримали під прицілом протоку.
Гарнізон Єні-Кале був розрахований на 2000 воїнів. Для них усередині фортеці побудували мечеть і лазню. 1771 року, під час російсько-турецької війни, Єні-Кале захопили російські війська під командуванням князя В. М. Долгорукова, після чого фортеця втратила своє військове значення.
Єні-Кале є масивною трьох’ярусною спорудою, з суходолу прикритою земляним валом і ровом. Фортечні стіни з пагорба спускаються до моря. З боку моря під батареєю було влаштовано майданчик на палях, по якому пролягала дорога.
Верхній ярус прикрашають вежі в східному стилі – з гладко заокругленими куполами та основами.