(Байкова вул.). Стару частину кладовища (ліворуч від нинішньої Байкової вул.) влаштовано 1833 на березі р. Либідь біля хутору генерала С. Байкова. Складалася з трьох частин – православної, католицької та лютеранської. Нове Байкове кладовище (праворуч від Байкової вул.) відкрилося 1876, у 1889 тут освячено Вознесенську церкву (архітектор В. Ніколаєв). Загальна територія кладовища в 1917 сягнула бл. 50 га.
До 1917 на Байковому кладовищі поховано провідних діячів науки і культури: на старій частині – архітекторів Вікентія і Олександра Беретті, правнука О. Кистяківського, книговидавця С. Кульженка, поетесу Українку Лесю; на новій частині – лікаря В. Караваева, історика В. Антоновича, літераторів Б. Грінченка, П. Житецького, класика української музики М.В. Лисенка, письменника і театр, діяча М. Старицького, акторів Т. Чужбінова, М. Рощін-Інсарова та ін. Після революції 1917 склалася традиція ховати тут найбільш заслужених і титулованих киян. Особливо елітного характеру набула центральна алея Нового Байкового кладовища, де заради звільнення престижних місць подекуди руйнувалися надгробки відомих дореволюційних діячів. Останнім часом у північній частині кладовища здійснюється підготовка для нових ділянок, де влаштовуються нові могили з дозволу Київ, місьдержадміністрації.
На Новому Байковому кладовищі поховані: академік М. Грушевський; діяч української культури І. Стешенко; революціонер О. Шліхтер; радянські та партійні діячі М. Гречуха, Д. Коротчеико, Д, Мануїльський,
H. Кальченко, П. Шелест, В. Щербицький; керівники партизанського руху С. Ковпак, Т. Строкач, О. Федоров; народний депутат В.М. Чорновіл; фінансовий діяч B. Гетьман; керівники міста О. Давидов, М. Лаврухін; літератори М Бажан, В. Василевська, С. Васильченко, Вишня Остап, О. Гончар, М. Дубов, В. Земляк, О. Корнійчук, І. Кочерга, А. Малишко, І. Нечуй-Левицький, C. Олійник, М.Т. Рильський, І. Світличний, В. Сосюра, .VI Стельмах, П. Тичина, Г. Тютюнник, М. Ушаков, Ю. Яновський; художники М, Глущенко, М. Дерегус, I. їжакевич, В. Касіян, Г. Нарбут, А. Петрицький, С. Шишко, О. Шовкуненко; скульптори І. Кавалерідзе, Г. Кальченко, М. Лисенко; архітектори А. Добровольський, В. Заболотний, Й. Каракіс, О. Малиновський; музичні діячі М. Вериківський, Г. Верьовка, К. Данькевич, П. Дємуцький, П. Козицький, В. Косенко, Г. та П. Майбороди, Н. Рахлін, Л. Ревуцький, О. Рябов, Я. Степовий, С. Турчак, А. Філіпенко, І. Шамо; співаки М. Ворвулєв, 3. Гайдай, Б. Гмиря, М. Гришко, М. Литвиненко-Вольгемут, М. Микиша, І. Паторжинський, О. Петрусенко, М. Фігнер; хореограф П. Вірський; балерина Л. Герасимчук; діячі театру і кіно Л. Биков, Г. Борисоглебська, А. Бучма, М. Заньковецька, М. Крушельницький, О. Кусенко, Любов Ліницька, І. Миколайчук, М. Романов, П. Саксаганський, М. Садовський, Н. Ужвій, Ю. Шумський, Г. Юра, М. Яковченко; актор естради Ю. Тимошенко (Тарапунька); археолог і поет Б. Мозолевський; інженери Ф. Андерс, О. Антонов, І. Баренбойм, Є.О. Патон, Г. Проскура; вчені О. Білецький, І. Білодід, О.Г. Бродський, Б. Букреєв, Л. Булаховський, В.М. Глушков, А. Думанський, Д. Зеров, В. Іванов, М. Кільчевський, А. Кіпріанов, Й.Й, Косоиогов (в окремому склепі), В.Є. Лашкарьов, О.В. Палладій, П. Погребняк; В. Порфир’єв, В. Поспелов, В. Протопопов, М. Птуха, СІ. Субботін, Г. Фольборт, Р. Чаговець, М. Шамота, Й.З. Штокало, футболіст і тренер В.В. Лобановський та ін.
Значну частину надгробків, особливо біля центральної алеї Нового Байкового кладовища, виконано як досконалі скульптурні й архітектурні твори.
Найбільш представницькі дільниці кладовища впорядковані. Вознесенська церква, яка тривалий час використовувалася як меморіальний зал, нині знову є діючою. Водночас багато цінних старих склепів знищено або напів зруйновано, деякі периферійні дільниці перебувають у занепаді. Втрачено, зокрема, поховання одного з президентів НАН України О. Левицького.
Нині Б. к. займає площу понад 100 га. У західній частині його споруджено будівлю крематорію (архітектор А. Мілецький, 1975), влаштовано колумбарій – місце для поховання урн із прахом після кремації. Вздовж скорботного шляху до крематорію створено "Стіну Пам’яті" (художники А. Рибачук, В, Мельниченко), але 1982 її було залито бетоном через "чужість соціалістичному реалізму".