За часів архіспископства і митрополитства Р. Заборовського Софійський монастир було обнесено міцною кам’яною стіною. До нього вело три в’їзди: під дзвіницею та південною в’їзною брамою, в цілому облаштованих за мазепинських часів, та через Західні ворота – так звану браму Заборовського, споруджену Й. Шеделем у 1746-48 і розкішно декоровану в стилі українського бароко. Через десять років кам’яною стіною обнесено і Михайлівський Золотоверхий монастир. Капітальної перебудови зазнала дзвіниця Софійського монастиря, яка постраждала від землетрусу. Роботи велися впродовж 1744-48. Внаслідок перебудови вона стала чотириярусною з багатим ліпним декором. Завершеного вигляду набув і Митрополичий дім біля Софійського собору.
В 1744 Єлізавета Петрівна здійснила подорож па Україну і в серпні прибула до Киева. Місто з його мальовничими околицями їй надзвичайно сподобалося і вона прийняла рішення спорудити тут, на місті погорілої дерев’яної, розкішну кам’яну Андріївську церкву та Царський палац. Обидві споруди зводилися в стилі так званого "єлізаветинського бароко" (з елементами нового стилю рококо, який поширювався у середині XVIII ст. з Франції) за проектами придворного архітектора В.В. Растреллі.
Зведення Царського палацу визначило початок забудови великого, до того мало заселеного району Киева, який від липового саду поблизу Кловського палацу дістав назву Липки. Тут почав складатися осередок вищої адміністрації Києва, а відтак почали селитися російські чиновники та військові чини. Внаслідок цього мальовничі пагорби між Старим містом та Печорською фортецею вздовж дороги, яка здавна з’еднунала Київ та Києво-Печерську лавру, поступово забудовувалися багатими садибами, а сама місцевість у другій половині XVIII ст. на початку XIX ст. набула вигляду аристократичного паркового району міста.