Комплекс підземних споруд, з якого у середині XI ст. почалася історія Печерського монастиря. Пізніше використовувалися як некрополь та місце усамітненої молитви. Преподобний та перші його послідовники жили у печерці, яку викопав пресвітер церкви Святих Апостолів на Берестовому Іларіон (за іншими повідомленнями – у Варязькій печері). Коли братія досягла 12 чоловік, ченці відкрили окремий печерний монастир з церквою Благовіщення Богородиці. Первісна підземна "вулиця" і зараз є центральною – інші ходи відгалужуються від неї. Хід, спрямований на південний захід, у кінці круто повертає у зворотному напрямку і веде до західного входу в Благовіщенську церкву. Цей печерний храм – найдавніший у Печерському монастирі, створений бл. 1058. З часом його архітектура зазнала істотних змін, зокрема іконостас, прикрашений мозаїчними іконами, споруджено на початку 90-х pp. XX ст.
На північ від центрального ходу відходить розгалуження з іншою давньою церквою – Різдва Христового, яка виникла між 1058-62 у зв’язку зі збільшенням братії. Тоді ж глибшу частину печер з Благовіщенською церквою було відведено під кладовище. У церкві Різдва зберігся карбований з міді іконостас у стилі пізнього бароко кінця XVIII ст. Неподалік знаходиться виявлена археологічними розкопками 70-х pp. XX ст. келія преподобного Феодосія. Північніше від церкви Різдва знаходиться третій підземний храм – св. Феодосія Печерського, створений на початку XVII ст. Після реконструкції початку XVIII ст. він став найбільшим у печерах (висота бл. З м). У церкві св. Феодосія зберігся чудовий іконостас з карбованої міді, який своєю формою наслідує дерев’яні іконостаси українських церков XVII ст.
Першу капітальну реставрацію Дальніх печер здійснено, імовірно, після землетрусу 1620. Тодішній їх стан зафіксовано на плані А. Кальнофойського (1638). За П. Могили мощі преподобних стали перекладати з давньоруських ніш-локул до відкритих аркосоліїв з метою більшої зручності поклоніння прочан. Наприкінці XVII ст. Дальні печери з’єднано з Варязькими, проведено реконструкцію печерних церков, прокопано нові ходи. Бл. 1763 прокладено сходову галерею до наземної Апнозачатіївської церкви, 1826 підлогу вимощено чавунними плитами. Останній великий ремонт відбувся 1913 під наглядом Імператорської археологічної комісії. Реставраційні роботи велися у 1975-76. Загальна довжина Дальніх печер сьогодні становить 293 м.
У Дальніх печерах знаходиться 45 канонізованих угодників. Більшість з них не мають життєопису і відомі тільки за іменами, написаними на дошках, що закривали поховальні локули. Іноді мощі преподобних переносили до Ближніх печер або до інших місць. Так, 1091 відбулося урочисте перенесення мощей Феодосія до Успенського собору, 1730 туди ж перенесено мощі першого Київського митрополита Михаїла, мощі св. Єфро-сииії Полоцької 1910 перевезено до Полоцька, 1992 відбулося перепоховання в Благовіщенському храмі новомученика митрополита Володимира (Богоявленського), вбитого більшовиками у 1918. Крім мощей, у Дальніх печерах зберігаються мироточиві голови – людські черепи, які сточують святе миро.
Першою мурованою спорудою наземного ансамблю Дальніх печер була двоярусна церква апостола Андрія над входом до печер (від неї залишився тільки нижній ярус у складі пізнішої будівлі), яку поставили не пізніше 1661 р. (гравюра Патерика 1661). У 1679 споруджено муровану Аннозачатіївську церкву, а 1696 – церкву Різдва Богородиці. У XVIII-XIX ст. з’явилися дзвіниця, будинок блюстителя печер, корпуси келій. Дальні печери з’єднуються з Ближніми галереєю і оточені стіною Печерської фортеці.
Ансамбль Дальніх печер – один з найкращих в архітектурі українського бароко. Він розташований за пірамідальним принципом на двох живописних терасах пагорба. Домінують барокові будівлі – церква Різдва Богородиці з аркадою та дзвіниця, які самі являють собою визначні пам’ятки зодчества тієї доби.