Одна з історичних вулиць Києва, що простягається від місця перетину Володимірської вулиці і Десятинної вулиці до Контрактової площі на Подолі. Огинає Андріївську гору, на якій міститься Андріївська церква, та проходить між мисовим виступом цього пагорбу горою Уздихальниця і Замковою горою. Сучасна назва відома з 40-х pp., коли тут почала споруджуватися Андріївська церква. За часів Київської Русі мав назву Боричен узвіз. який вперше згадується в літописі під 945. Очевидно, цей найкоротший шлях з Старокиївської гори, куди в кінці правління Ігоря почав переноситися адміністративний центр Києва, було прокладено за його часів через перетинку, яка з’єднувала Замкову та Старокиївську гори. На початку правління Ольги він вже існував, по ньому на гору, до кам’яного терема княгині, піднімалися посли древлян, а від подільських пристаней, вздовж Почайни,- вози, навантажені дорогими, розрахованими на попит князів і бояр, товарами з Візантії, Криму та мусульманських країн Ближнього і Середнього Сходу, а також з Індії і Китаю. Тисячоліттям раніше, відповідно до літописної легенди, на ці висоти зійшов апостол Андрій Первозванный і встановив тут хрест, передрікши, що на цих горах постане велике місто.
Про послідовність забудови А. у. точних даних немає, але вже наприкінці правління Ігоря над ним було побудовано кам’яний "терем", що став резиденцією княгині Ольги в перші роки її правління. Після спорудження за часів Володимира Десятинної церкви поруч з нею було встановлено бронзову статую четвірки коней з колісницею і колісничим на ній (квадрига), вивезену Володимиром з узятого ним Херсонесу. Між крутими схилами у верхній частині узвозу було споруджено Подільські ворота. При Ярославі Мудрому уздовж схилу гори вбік Подолу, на сучасній вул. Десятинній, зведено комплекс адміністративно-господарських споруд – так званий Великий Ярославів двір (див. Град Ярослава), а 1086 при його сині Всеволоді Ярославичі на початку узвозу, на честь апостола Андрія,- дерев’яний храм, при якому організовано придворний жіночий монастир. Його першою ігуменею стала дочка великого князя Анна Всеволодівна (Янка), що прийняла чернецтво. її турботами при цьому монастирі (звався в народі Янчиним) було відкрито першу на Русі школу для дівчат. Кам’яну церкву на честь апостола Андрія при монастирі освячено 1130.
На початку 1215 при князі Мстиславі Удалом поблизу монастиря, на мисовій горі заввишки 87 м над рівнем води в Дніпрі, над узвозом у пам’ять про легендарне "відвідування" апостолом Андрієм київських гір зведено кам’яну Хрестовоздвижеиську церкву. Вона, як і Япчин монастир з його церквою, спустошена в грудні 1240, але відроджена як дерев’яна, продовжувала функціонувати и XVI] ст. її передано Праї сі, кому Богоявленському монастирю.
Територію, прилеглу до нижньої частини А. у., в районі його перетину з Борічевим узвозом та Покровською вулицею, було щільно заселено впродовж пізнього Середньовіччя. Внизу А. у. з XVI ст. відома дерев’яна церква Миколи Доброго, на місці якої у 1705-16 збудовано присвячений цьому святому мурований храм, знищений у 30-х pp. XX ст.
Після введення в Київ, згідно з Переяславським договором 1654, московського гарнізону Верхнє місто було перетворене на могутню фортецю. Оборонні споруди зводилися головним чином по лініях валів і ровів давньоруського часу з використанням їхніх залишків, а на місці колишніх воріт зведено нові, в тому числі і Подільські у верхній частині А. у. В 1724 застарілі стіни церкви на Андріївській горі зруйновано ураганом, що пронісся над Києвом. Відразу було порушено питання про спорудження на її місці нового кам’яного храму на честь Первозванного апостола. Однак нестача коштів гальмувала початок будівництва, а чергова Російсько-турецька війна, що загрожувала поширитися на всю Україну, викликала необхідність зведення на Андріївській горі в 1735-37 потужного бастіону. Тільки в 1744, підчас візиту імператриці Єлизавети Петрівни до Києва, питання про будівництво Андріївської церкви було остаточно вирішено, і за проектом зодчего В.В. Растреллі її збудовано в стилі бароко над А. у. архітектором І.Ф. Мічуріним у 1747-53 (роботи завершено 1762). Цей храм став композиційною домінантою тоді ще майже не заселеного узвозу. А на горі Уздихальниця та прилеглих схилах Старокиївської гори в XVIII ст. влаштовано "Аптекарський сад", у якому вирощувалися цілющі трави. У 1897-98 біля підніжжя Андріївської церкви встановлено альтанку з гостроверхим ліхтарем і флюгером, яка дещо нагадує китайську пагоду, а неподалік від неї століттям пізніше – статую апостола Андрія з хрестом.
Спорудження Андріївської церкви та забудова житловими спорудами Старокиївської гори сприяли пожвавленню сполучення між Верхнім містом і Подолом трасою А. у., вздовж якого з’явилися невеличкі садиби київських міщан. Цей процес тривав впродовж XIX ст., коли А. у. поступово забудовували переважно одно- і двоповерховими будинками. Зразком одноповерхового житлового будинку київських міщан першої половини XIX ст. є будинок № 10. Навпроти Андріївської церкви на початку XIX ст. зведено будинок (№ 38), що належав відомому збирачу і колекціонеру київських старожитностей поміщику О.С. Анненкову. У нього цю садибу придбав історик, письменник і мандрівник О.М. Мурах, який приймав тут своїх численних друзів з усієї Росії, у тому числі поетів Ф.І. Тютчева та О.М. Апухтіпа. На початку XX ст. у будинку надбудовано другий поверх, який тривалий час займав відомий київський лікар І.П. Воскресенський, якого на Подолі називали "чеховським доктором". Якийсь час після одруження тут мешкав і М.О. Булгаков з дружиною. У цей же будинок приїжджав свататися до сестри письменника – Олени його приятель по роботі в газеті "Гудок" В.П. Катаев.
Рідкісним зразком дерев’яної житлової забудови Києва є споруджена наприкінці XIX ст. садиба № 19. Типовим для забудови Києва другої половини XIX ст. є двоповерховий будинок № 4/26, споруджений на розі з Боричевйм током у 1874, в якому в 1899-1919 мешкав відомий історик О.П. Оглоблін (тепер тут дитяча дошкільна установа). На початку 90-х pp. XIX ст.., за проектом архітектора В.М. Ніколаєва споруджено дво- і три поверховий будинок № 21, в якому до 1918 жив настоятель Андріївської церкви, професор Київської духовної академії Ф.І. Титов. В цьому ж будинку містилася майстерня київського скульптора, драматурга і кінорежисера І.П. Кавалерідзе, в якій він 1911 працював над пам’ятником княгині Ользі. Тепер тут знаходиться музей цього митця. Трохи нижче, в будинку № 17, на початку минулого століття жив прославлений медик Ф.Г. Яновський – "святий доктор", як його звали кияни тих років. До межі XIX-XX ст. відноситься спорудження двоповерхового будинку № 8. В його двоповерховій споруді розміщується Київський театр "Колесо . Тим же часом датується спорудження біля підніжжя Замкової гори двоповерхового будинку № 20-6, який на початку XX ст. належав київському ювеліру і громадському діячу І. Шатрову.
Найвідомішим на А. у. є збудований під схилом гори Уздихальниця в 1888 двоповерховий будинок № 13 – так званий "Будинок Турбіних", де нині міститься Літературно-меморіальний музей М.О. Булгакова. Його побудував архітектор М.М. Гарденій для купчихи В. Литошенко. Родина батька письменника, професора Київської духовної академії О.І. Булгакова, а потім його вдова і діти, займали другий поверх цього будинку з 1906 по 1922, а до них тут жив український композитор і хоровий диригент О. Кошиць. У 1909 садибу по А. у. № 13, куди входило три будинки, придбав інженер В.П. Листовничий, виведений у романі "Біла гвардія" під іменем "Василиса". Цей будинок є головним місцем подій, що розгортаються в цьому – романі та п’єсі М.О. Булгакова "Дні Турбіних". Честь "відкриття" цього будинку належить київському письменнику і правозахиснику В.П. Некрасову.
В кінці XIX – на початку XX ст. на А. у. з’являються окремі кількаповерхові монументальні будинки. Одним з перших серед них споруджений у 1900- 1901 у псевдо-руському стилі п’ятиповерховий "буди-нок-терем" (№ 34). В ньому на початку XX ст. мешкали відомий український філолог, фольклорист, етнограф і громадський діяч П.1. Житецький і обраний 1912 від Києва до Державної думи журналіст А.І. Савенко, один із провідних співробітників впливової консервативної газети "Киевлянин", Тут також жили у 1900-58 філолог-арабіст, перекладач Т.Г. Кезма і в 1963-67 український письменник Г.М Тютюнник. В його оповіді "День мій суботній" наводиться поетичний опис А. у. тих років, коли він був ще тихою, мало відомою вуличкою.
Другою величною спорудою початку XX ст. у верхній частині А. у. став зведений в 1902-1904 в стилі пізньо-готичного англійського замку п’ятиповерховий житловий будинок № 15, відомий серед киян принаймні з 20-х pp. минулого століття під назвою "Замок Річарда Левове серце". Його архітектор і дотепер не встановлений. Цікаво і те, коли будинок був уже практично зведений, у міській управі схаменулися, що дозволу на його будівництво не видавалося, проте забороняти було вже пізно. "Замок Річарда" облюбували київські художники. В квартирі 17 мешкав учень І.Є. Рєпіна і М.К. Пимоненка живописець і графік Ф.С. Красицький, у квартирі якого 1905 збиралася редколегія популярного київського сатиричного журналу "Шершень". Його сусідами в різний час були художник Г.К. Дядченко і скульптор Ф.П. Балавенський, який зі своїми учнями виготовив точні копії химер і інших чудовиськ собору Паризької Богоматері й встановив їх на подвір’ї сусіднього будинку (№ 15). Тут вони простояли до 1942, коли були вивезені до Німеччини. В "Замку Річарда" на початку минулого століття мешкав також відомий історик, професор Київської духовної академії і Київського університету СТ. Голубев. В лютому 1906 у будинку поліція виявила і розгромила підпільну друкарню українських революціонерів. Перед святкуванням 1500-річчя Києва у 1982, під час капітальної реконструкції А. у., з будинку виселено всіх його колишніх мешканців. Його передбачалося переобладнати у готель ЦК ЛКСМУ. Як готель він почав діяти з 1998.
Крім кафе-театру "Колесо" і численних художніх галерей, у нижній частині А. у, знаходиться Музей однієї вулиці. Він створений у 1991 у будинку № 22-6 і 1997 переїхав у шестиповерховий, споруджений ще 1914-15 в еклектичному стилі будинок № 2-6. Тут можна докладно дізнатися майже про всі будинки і чимось помітних жителів А. у., зануритися в затишну атмосферу київського побуту минулих часів. Поруч знаходяться два еклектичні за своїм оформленням прибуткові будинки початку XX ст. (№ 2-в та № 3/24).
В останні роки в Києві з’явилося чимало нових пам’ятників. Один з них – перед Андріївською церквою: Сидір Голохвастов з п’єси М. Старицького "За двома зайцями" і поставленого по ній фільму припадає на колінах перед своєю нареченою Пронею Прокопівною, яка за сюжетом мешкала трохи нижче, на розі А. у. з вул. Воздвиженською. З кінця 80-х років минулого століття А. у. став своєрідним художньо-туристичним центром Києва, його "Монмартром", де в будь-який день можна бачити живописців і майстрів прикладного мистецтва, що пропонують перехожим свої витвори. А в останні вихідні дні травня він стає центром святкування "Дня Києва".