На середину 20-х pp. дореволюційний промисловий потенціал міста в цілому було відновлено. Знову на повну потужність працювали завод "Арсенал" і Південноросійський машинобудівний завод, який 1924 отримав назву "Ленінська кузня", судноверф, механічний завод, численні фабрики харчової та легкої промисловості. Значно збільшив обсяг виробництва завод "Більшовик" (колишній Гретера і Криванека), який спеціалізувався па виготовленні устаткування для хімічних і цукроварних підприємств. В роки першої п’ятирічки "Ленінську кузню" перепрофільовано на будівництво річкових суден, 1931 у Києві споруджено перший в СРСР буксирний пароплав з суцільнозварним корпусом. Підприємствами союзного значення стали машинобудівний завод ім. Артема, Київський кабельний завод, машинобудівний завод ім. 1. Леп-се, трамвайний завод ім. Ф. Дзержинського. Кількість робітників у місті досягла 55 тис., порівняно з 14,5 тис у 1913. Значно зросла і енерго- забезпеченість міста. В 1934 потужність київських електростанцій досягла 38,5 тис. кВт (проти 14,4 тис. кВт у 1913). Але не варто забувати, що за умов ро (початої з кінця 20-х pp. мілітаризації економіки СРСР, не тільки традиційно військовий завод "Арсенал", а майже всі великі промислові підприємства з року в рік все" в більшому обсязі працювали на військові замовлення держави.
Розвиток промислової бази Києва та пожвавлення міського будівництва на тлі колективізації та голодомору зумовлювали на межі 20-30-х pp. істотні соціальні зрушення. До міста тисячами, долаючи перешкоди, що створювалися владою, приходили висаджені та деморалізовані селяни, які раді були працювати за мізерну платню і жити в нелюдських умовах робітничих гуртожитків і переповнених бараків. Паралельно збільшувалася кількість вищих і середніх спеціальних навчальних закладів.
Впродовж 20-х pp. (грімко зростала чисельність мешканців міста, приблизно на 5-6% щорічно. Якщо в 1920 кількість киян впала до 366, 4 тис, то в 1926 вона вже становила 513,6 тис, тобто перевищила довоєнні показники. До певної міри це зумовлювалося тим, що за постановою Раднаркому УСРР від 12 жовтня 1923 територію міста було значно розширено за рахунок включення до її складу 20 населених пунктів приміської зони, здавна економічно тісно пов’язаних з Києвом: Пуща-Водиця. Костянтинівка, Берковець, Святошин, Біличі, Деїтярі, Совки, Мишеловка, Познаки, Дарниця, Нікольська та Воскресенська слободки та ін. Певні зміни відбулися в національному складі мешканців міста. У півтора рази зросла кількість євреїв та майже втричі зменшилася чисельність поляків.