Міська дума приділяла багато уваги розвитку лікувальних закладів. У 60-х pp. в місті, крім великого військового шпиталю на Печерську, існувало тільки чотири лікарні на 268 ліжок. Щоб виправити становище, 1874 відкрито велику Олександрівську лікарню, яка через 6 років мала 166 ліжок. У 1885 в місті налічувалося вже 7 лікарень (723 ліжка), не рахуючи Військового шпиталю. В 1881 при міській управі встановлено нічні чергування лікарів, своєрідний прототип служби швидкої допомоги, яку створено в 1902.
Територія міста з 1879 по 1900 збільшилася з 7,5 до 12,5 тис. десятин. Якща в 1870 було 1458 кам’яних і 581 І дерев’яних споруди, то через ЗО років кам’яних було 5338, а дерев’яних – 22 146. На кінець XIX ст. місто мало 230 вулиць та 16 площ і 15 тис. будинків. Нормою в центральних районах ставали п’яти- та шестиповерхові і вищі споруди, багато з яких з самого початку було обладнано ліфтами і підключено до телефонної мережі (не кажучи вже про водопостачання, опалення і каналізацію). Серед них своїми розмірами та виглядом виділялися такі, як будинок у французькому неоренесансному стилі по вул. Фундуклеївській (Б. Хмельницького), 44, (1898), готель "Оріон" на Бесарабській площі (1894-1901).
До значних споруд Києва кінця XIX ст. належить синагога хоральна, освячена в серпні 1898. Окрасою міста стали театр "Соловцов" (тепер – Національний драматичний театр ім. І. Франка), будинок Комерційної школи по вул. Бульварно-Кудрявській (Воровського), 24, готель "Континенталь" на вул. Миколаївській (Городецького), 5. У псевдоруському стилі по вул. Дегтярівській, 5 постав Лук’янівський народний будинок. Особливо необхідно відзначити величну і парадно оздоблену будівлю Міського театру, зведену у 1897-1901. Варті уваги будинок Купецького зібрання (1882), великі прибуткові будинки по вул. Володимирській, 16 і 43, Фундуклеївській, 33/34, Кузнецькій (М. Горького), 23, а також садиби палацового типу по вул. Олександрівській (М. Гру шевського), 18 і 19. Слід згадати про спорудження на межі XIX-XX ст. величного ансамблю Покровського жіночого монастиря, заснованого в 1889, 1898 тут закладено і 1911 освячено соборний храм св. Миколая. У цьому монастирі під час революційних подій 1917 шукала притулку мати останнього російського царя Олександра Федорівна, яка останні роки життя постійно мешкала в Києві.