(Вул. Госпітальна, 24а). Історія Київської фортеці почалася наприкінці V – на початку VI ст. з городища на Старокиївській горі, що було укріплено земляними валами, ровами та частоколами. В IX-XI ст., коли Київ став столицею давньоруської держави Київська Русь, створено велетенську систему укріплень, до якої ввійшли нові потужні земляні вали, увінчані дерев’яними стінами-заборолами з бійницями, та кілька брам, головною з яких були Золоті ворота, збудовані 1037, та оборонна стіна навколо Лаври. Свою систему оборони мали й інші частини Києва
– Поділ, Копирів кінець, Хоревиця, Щекавиця, Юр-ковиця, Лиса гора, Клов, Берестове, Печерське, Ки рилівський монастир та ін. В цілому фортифікація Києва домонгольського періоду була розрахована на метальні види зброї. Після оволодіння Києва ордами хана Батия в 1240 укріплення міста занепали, що відобразило загальний процес соціально-окономічного і політичного занепаду Київських земель.
Новий етап розвитку київської фортифікації почався в період литовсько-польського володарювання і національно-визвольного руху в Україні і збігся з появою і розвитком вогнепальної зброї. Політичне і культурне життя Києва тоді зосереджувалося на Подолі, тому його особливо укріпили.: (оточили дерев’яним палісадом). В XV ст. на горі Хоревиця спорудили цитадель Подолу – фортецю-замок (Литовський замок) з урахуванням ударної міці артилерії. Замок мав подвійні бокові стіни, накриті захисним дахом, між стінами насипано грунт. У таких дерев’яно-земляних конструкціях ядра в’язли не розтрощуючи їх. В 1482 замок спалено кримським ханом Мепглі-Преєм, в першій половині XVI ст. його відновлено і перебудовано. В ньому розташувалась резиденція київських князів, воєвод, а пізніше й гетьманів.
В період, коли Україна була в складі Російської держави, Московський уряд і гетьманська адміністрація вжили заходів щодо посилення оборони Києва, оскільки місто набуло значення важливого стратегічного пункту південного заходу Росії, прикриваючи Лівобережжя від Польщі та Туреччини. В 16.54 снагою російських ратних людей та українських козаків відновлено, удосконалено та пристосовано до артилерії укріплення Верхнього міста. В 1679 козацькі війська під керівництвом гетьмана Самойловича протягом останніх років XVII ст. фортифікуюті, Печерське, об’єднуючи старокиївські і печерські укріплення в одну величезну фортецю величезним валом – ретракшаментом, який проходив через Хрещатик на Печерськ. Козаки фактично здійснили докорінну реконструкцію укріплень міста – дерев’яну фортецю замінено земляною. Було створено базу для широкого фортифікаційного будівництва, яке розгорнулося в Києві.
Наступний період в історії фортифікації міста припав на XVIII-XIX ст., коли Київська фортеця входила до штатного складу фортець Російської імперії, тобто була частиною державної системи оборонних кордонів. Це визначило характер київських укріплень в епоху розквіту гладкоствольної зброї, а також вплинуло на соціально-економічний, політичний та культурний розвиток міста. На початку XVIII ст. в Росії поширилася бастіонна система фортець, яка розвинулася в Європі З XV ст. В цей період у Києві козаками під проводом гетьмана Мазепи і російськими будівельниками споруджено Печорську цитадель (закладена Петром І 15 серпня 1706 за системою французького інженера Вобана з урахуванням унікального рельєфу Печерського узвишшя). Протягом всього XVII ст. не припинялися роботи по удосконаленню київських укріплень. Напередодні Вітчизняної війни 1812 в Києві за проектом військового інженера Оппермана споруджується земляне Звіринецьке укріплення, що з’єднувалося чотирма земляними редутами з Печерською і цитаделлю.
За Миколи І в Російській імперії розгортаються роботи по реконструкції системи оборони західних та південних кордонів. 25 березня 1830 затверджено план розширення Київської фортеці, в основу якого покладено проект Оппермана. Будівництво почалося 28 липня 1831 і тривало впродовж чверті століття. На початок 60-х pp. XIX ст. Київська фортеця складалася з ядра – цитаделі, двох самостійних укріплень – Васильківського (тонального) і Госпітальною (полігонального), доповнених оборонними казармами і вежами, зведеними вздовж краю Печерського узвишшя.
Завершення будівництва фортифікаційного комплексу в Києві збіглося з появою, нарізної артилерії, що значно знижувало бойовий потенціал фортеці. Цегляні будівлі казематного типу (казарми, вежі, капоніри), які складали основу військово-інженерного ансамблю першої половини XIX ст., втратили своє оборонне значення. В зв’язку з цим у другій половині XIX СТ. почався перехід від бастіонної фортеці до фортоної, основу якої становили форти, проміжні пункти і батареї. Початок цього періоду в Києві пов’язаний з іменем військового інженера Тотлебена. Під його керівництвом у 60-ті pp. XIX ст. розроблено проект модернізацій Київської фортеці, здійснення якого передбачало знищення обжитих районів і переселення мешканців. Громадськість міста рішуче виступила проти цього проекту. В результаті, центральне інженерне відомство прийняло рішення не руйнувати міський організм, а збудувати навколо міста кілька окремих фортів. Було зведено тільки один такий форт на Лисій горі в 1872-75 для захисту підступів до залізничного мосту через Дніпро. З часом Київську фортецю перевели з першого до третього класу, 1897 вона стала фортецею-складом. Особливий етап в розвитку київської довгострокової фортифікації настав за радянських часів і був пов’язаний з будівництвом Київського укріпленого району. Його основу склали залізобетонні вогневі споруди, що об’єднувалися в опорні пункти з взаємною вогневою підтримкою.
Випробування, що випали на долю міста за 15 століть його існування, знищили значну кількість київських укріплень VI-XIX ст. Проте літописи, письмові та образотворчі джерела, археологічні дослідження дозволяють проводити макетування і наукові реконструкції. Більшість цегляних споруд і частина земляних, збудованих у XVIII – ХІХ ст., збереглася до нашого часу. Вони охоплюють терени всього Печерського узвишшя і дають можливість на конкретних прикладах простежити розвиток оборонного зодчества від середньовічних стінових укріплень, бастіонних конструкцій петровського часу, грандіозних казематових комплексів миколаївської епохи, бортових фортець кінця XIX ст. до залізобетонних вогневих споруд першої половини XX ст.
Київська фортеця – це не тільки музей фортифікації. Багато її споруд тісно пов’язані з історією громадських визвольних рухів в Україні і використовувалися в каральній політиці самодержавства. Тому ці пам’ятки багатогранно відображають свою епоху. Вперше споруди фортеці як місця ув’язнення використано з XVIII ст. В цей час у Печерській цитаделі та будівлях, що межували з нею, утримувалися військові арештанти, кріпаки-втікачі, полонені, учасники і керівники гайдамацького руху в Україні. Пізніше тут знаходились в ув’язненні декабристи – солдата і офіцери Чернігівського полку, які брали участь в повстанні 1825, а також польські повстанці 1830-31. У 60-ті pp. XIX ст. фортечні споруди Васильківського і Госпітального укріплень використовувалися для ув’язнення учасників польського визвольного руху, а Косий капонір функціонував як військово-політична, слідча тюрма. В 1997 музеєм заново "відкрито" тюремний замок (1815), який вважався знесеним в 30-х pp. XIX ст. при будівництві Васильківського укріплення. Саме в цьому замку утримувалися в основному українські селяни, які опиралися царській кріпосницькій політиці.
Хоч нині всі споруди Києво-Печерської фортеці, які збереглися, охороняються державою, доля більшості з них викликає занепокоєння. Руйнуються земляні вали, в напівзруйнованому стані законсервована Васильківська равелінна брама (1755). Більша частина пам’ятки використовується Київською взуттєвою фабрикою № 4 як склад. Ще дві пам’ятки XVIII ст. – люнети (земляні укріплення з підземними галереями) постійно "атакуються" власниками приватних навколишніх садиб. В аварійному стані знаходяться Микільські казарми, триває руйнація будівлі першого кам’яного порохового льоху фортеці (1751), викликає стурбованість стан Верхньої (1853-55, Зелений театр) та Нижньої (J856) підпорних стін фортеці на схилах Дніпра. Втратили початковий вигляд казарми і вежі, що значно перебудовано відомствами, до яких відносяться, амбразури зовнішніх стін розтесано і замінено вікнами, старі двоповерхові об’єми спотворено добудовою верхніх поверхів, подекуди довільно змінено фактуру і колір зовнішніх стін.
Нині здійснено перший етап реконструкції комплексу Госпітального укріплення, припинено агресію господарчої діяльності проти одного з люнетів (пам’ятка XVIII ст.), яка призвела б до неминучої загибелі цієї пам’ятки, врятовано від пошкодження і свавільного ремонту ряд інших пам’яток Київської фортеці.
Унікальна пам’ятка архітектури XIX ст. вражає своєю масштабністю. Це велетенські земляні вали заввишки 12-15 м, ескарпова фортечна стіна з бійницями, брами, башти, капоніри, гармати, В капонірах Госпітального укріплення розміщено експозиції з історії вітчизняної фортифікації. Документи, унікальні колекції нагород, зброї, предмети одягу та військового спорядження, військово-історична мініатюра, рідкісні видання з історії фортифікації висвітлюють роль Київської фортеці.