Знаходиться в Липках і простягається від Хрещатика та Незалежності майдану, до Кловського узвозу. В давнину тут проходив Іванівський шлях від Лядської брами на південь, з’єднуючи старий Верхній Київ з Кловом і Печерськом. Вздовж нього було розкидано хутори. На початку XIX ст. Липки стають аристократичним районом міста, тут починають зводитися багаті садиби і шлях набуває вигляду вулиці. У 20-30-х pp. XIX ст. вулиця мала назву Бегічевської на ім’я генерала М.Є. Бегічева, чия садиба на ній з триповерховим будинком була помітною. В цьому будинку впродовж кількох років після свого відкриття 1834 розміщувався університет св. Володимира і працювали відомі вчені, зокрема його перший ректор М.О. Максимович та перший голова правління М.Ф, Берлінський. На садибі 1838-42 зведено корпуси Інституту шляхетних дівчат та будинку-флігелю для викладачів інституту (архітектор В.І. Беретті, закінчував будівництво його син О.В. Беретті), Від Інституту вулиця і дістала сучасну назву (за радянських часів вона називалася вул. Жовтневої революції).
В 1846 у невеликому будинку, навпроти Інституту шляхетних дівчат, жив Т.Г. Шевченко, згодом у цій місцевості була садиба О.В. Беретті та будинок, де народився відомий письменник, культурний і громадський діяч радянських часів Г. Еренбург (споруди не збереглися). В будинку № 7, зведеному 1873 за проектом архітектора О.Я. Шілле, містилася Київська біржа, 1883 її переведено в більший будинок на розі Хрещатика та Інститутської (не зберігся) і приміщення зайняв Київський земельний банк. За радянських часів будівля неодноразово змінювала своє призначення, сильно постраждала під час Великої Вітчизняної війни, була відновлена і стала приміщенням Клубу Ради Міністрів УРСР (тепер – Кабінету Міністрів України).
Цікавими спорудами XIX ст. по цій вулиці були будинок-резиденція Київського, Волинського і Подільського генерал-губернатора, зруйнований 1920, та будинок фельдмаршала Ф. Остен-Сакена, розібраний на початку 30-х pp. XX ст., в якому деякий час після відкриття містився Інститут шляхетних дівчат (обидва на розі з вул. Шовковичною, по різні її боки). Вулиця активно забудовується кількаповерховими будинками наприкінці XIX – на початку XX ст. Поруч з будинком колишньої біржу постає одна з найкрасивіших споруд Києва, яку займає нині Національний банк України (вул. Інститутська, 9-а). Раніше на цьому місці знаходився будинок, в якому в 1822-25 відбувалися таємні зібрання декабристів.
Крім цих пам’яток історії і архітектури, варто відзначити особняки № 8 у стилі еклектизму і № 26 у стилі модерн кінця XIX – початку XX ст. В 1912 за проектом архітектора Ф.А. Троупянського на пагорбі над Думською площею (нині – майдан Незалежності), завершено спорудження величезного і найвищого на той час у Києві 12-поверхового будинку будівельного підрядчика Л.Б. Гінзбурга (зруйнований у перші дні нацистської окупації міста). Тепер на цьому місці (вул. Інститутська, 4) височить 16-поверховий готель “Україна” (раніше – “Москва”), споруджений у 1959- 66 (архітектори А.В. Добровольський, М.Я. Косенко, А.VI. Милецький, Б.І. Приймаков, В.О. Созанський). У будинку № 27/6, зведеному 1912, мешкала родина Лучицьких, чий дім був значним науково-культурно-громадським осередком дореволюційного Києва.
Новий етап забудови І. в. пов’язаний з перенесенням до Києва столиці УРСР. Чотири- та п’ятиповерхові будинки для вищої радянської номенклатури споруджували поблизу установ, де вона працювала. Тоді на І. в. та пов’язаних з нею Шовковичній, Липськїй та ін. вулицях зводяться характерні для забудови тогочасних Липок житлові будинки: № 15/5 (для командного складу Червоної Армії, перші мешканці якого невдовзі були переважно репресовані) і № 20/8, на фасаді якого встановлено пам’ятні дошки його колишнім мешканцям – композитору П.О. Козицькому та партійному і державному діячу Д.С. Коротченку. По І, в., на початку вул. Липської, стоїть пам’ятник Д.З. Мануїльському, а перед будинком №16 – А.Б. Солов’яненку. В останні роки ряд будинків по І. в. зазнають реконструкції і надбудови поверхів.