Караїмська кенаса в Києві була побудована в 1902 році за проектом архітектора Владислава Городецького. Гроші на будівництво цієї культової споруди виділили “тютюнові королі” – брати Коген. Соломон Коген у той час був главою київської караїмської общини, яка на той час складала 2 тис. осіб.
Невелику будівлю кенаси на вулиці Ярославів Вал, 7 звели в мавритано-арабському стилі.
Споруда відрізнялася красою і розкішшю оформлення. Стіни кенаси декоровані кам’яним різьбленням і ліпленням, автором якого є відомий італійський архітектор Еліо Саля, який працював із В.Городецьким і над побудовою “Будинку з химерами”. Архітектор використовував новітній у той час матеріал, який до того ж був тоді ще і дуже дорогим, – цемент. Новинками також були електричне освітлення, парове опалювання і вентиляція, якими було забезпечено будівлю.
Після жовтневих подій і встановлення радянського режиму кенасу закрили, була припинена і діяльність общини. Спочатку в будівлі розмістилася установа політосвіти, а пізніше – ляльковий театр. З 1952 року Караїмську кенасу зайняв кінотеатр «Зоря». Спорудження реконструювали в 1968 році. Недивно, що до нас будівля дійшла в трохи “спотвореному” варіанті. Однією з найбільших втрат став сферичний купол з шпилем, який зняли більшовики.
Сьогодні будівля використовується не за призначенням. Кенасу з 1981 року займає Будинок актора, також тут розташовується Національний Спілка театральних діячів. Сьогодні караїми намагаються повернути будівлю кенаси своїй общині.
Кенаса – молитовний будинок, званий до 1911 року караїмської синагогою, самі караїми називають “кенаса” (“кенеса”) або “бет гаккенесет” або “бейт-кнесет”, що означає “будинок зборів”. За плануванням і обстановці кенаси близькі і до синагог іудеїв-равиністів, і до мусульманських мечетей.
Всі караїмські кенаси мають орієнтацію з півночі на південь.
Азар – переддень або коридор (в північній частині будівлі), де збираються люди похилого віку перед молитвою. Внутрішній простір храму візуально розділене на три частини: моша-зекенім (“сидіння для старців”) – частина самої кенаси, де під низькою стелею знаходяться дерев’яні лави, на яких під час молитви сидять люди похилого віку і парафіяни, що знаходяться в жалобі, над цим місцем знаходиться другий ярус для жінок, які дивляться як чиниться богослужіння крізь загратовані вікна у вигляді досить рідкісних сіток, залишаючись невидимими для чоловіків; шулхан – центральна, найбільша частина храму, призначена для чоловіків молодшого віку та хлопчиків, де вони стоячи моляться; гехана (вівтар) – піднесене місце (в південній частині будівлі), де газзан (священнослужитель) здійснює богослужіння перед так званим «арон гаккодеш» (священний ковчег, сховище сувоїв Тори).