Київ - столиця незалежної України
  • 17.03.2015
    Грузовые перевозки по Украине

    Для развития любой экономики страны, как и мира в целом, все более актуальным становится вопрос перемещения грузов. Организация и процесс доставки груза в пункт назначения, называется перевозкой грузов, или грузоперевозки. Важным...
    [Читать далее]

  • 01.07.2014
    Как забронировать гостиницу в Киеве?

    Если путешествуя по миру, вы решили отдать свое предпочтение Киеву, то вам нужно определиться в какой гостинице вы остановитесь, для этого воспользуйтесь бронированием гостиницы. Бронирование гостиниц сэкономит ваше время,...
    [Читать далее]

  • 13.04.2014
    Політична боротьба

    Політична боротьба на міському рівні впродовж 90-х pp. визначалася своїм драматизмом. У березні 1992 головою Київської міськдержадміністрації та представником Президента України в Києві став колишній голова Подільської...
    [Читать далее]

Последние публикации
Визначні пам'ятки Києва

Дарниця

Дарниця

Історична місцевість у лівобережній частині Києва на берегах практично зниклої річки Дарниця, що впадала в озеро Нижній Тельбін поблизу Дніпра. Назва, імовірно, походить від того, що ці землі комусь були подаровані. Також висловлювалося припущення, що тут в давньоруські часи київські князі приймали дари від кочовиків Степового лівобережжя. Археологічні матеріали свідчать, що ця місцевість була заселена з неонеолітичних часів, принаймні з IV тис. до н.е. Вперше в джерелах Д. згадується в 1509 в зв’язку з судовою тяжбою за право володіти нею між Микільським та Печерським монастирями. В 60-х pp. XVIII ст. у документах фігурує Дарницький хутір З млином на р. Дарниця. В XIX – на початку XX ст. Д. (та її частина, що згодом отримала назву Стара Дарниця) входила, як і весь лівий берег сучасного Києва, до складу Чернігівської губернії і офіційно була селом Остерського повіту Броварської волості.

З прокладкою залізниці "Київ – Курськ", а на початку XX ст. – "Київ – Полтава" та спорудженням залізничної станції тут, у Старій Дарниці (в районі сучасних вулиць Празької, Лохвицької, Азербайджанської та Профспілкової), з 60-х pp. XIX ст. почали селитися робітники-залізничники. Невдовзі ця місцевість з її віковим сосновим лісом та мальовничими краєвидами почала приваблювати для літнього відпочинку киян, і на протилежному боці річки виникає дачне поселення – Нова Дарниця. Вперше вона згадується в 1896. Центром її стає місце перед залізничною станцією – сучасна Привокзальна площа з сучасними вулицями Вересневою (Василівською), Руднєва (Михайлівською) та Симферопольською (Іванівською).

Перша світова війна змінила життя Д. Поблизу залізниці було влаштовано табір для австро-угорських військовополонених (серед них було чимало галичан і чехів). Через Д. пролягав шлях Червоних військ на Київ, які звідси в останні дні січня 1918 піддали місто нищівному обстрілу з гармат. У 1923 Д. була включена в міську смугу і почала перетворюватися на одне з його економічно розвинутих передмість, 1935 в складі Києва було створено Дарницький район. Напередодні Великої Вітчизняної війни в Д. діяло вже 17 промислових підприємств, зокрема Дарницький вагоно-ремонтний завод (ДВРЗ) та фабрика штучного волокна.

Восени 1941 поблизу станції Дарниця в лісі німецько-фашистські загарбники для багатьох десятків тисяч радянських військовополонених, що потрапили в оточення на Лівобережжі східніше Києва, влаштували концтабір. В наступні місяці окупації сюди потрапляли партизани та ін. громадяни, яких німці підозрювали в участі В русі опору. Всього тут було закатовано бл. 70 тис. чоловік. Пам’ять жертв увічнено меморіальним комплексом – "Радянським громадянам, солдатам і офіцерам Радянської Армії, закатованим 1941 -1943 pp. у Дарницькому концтаборі" (1968] та пам’ятником "Радянським громадянам і військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської Армії, розстріляним німецькими фашистами" (1970).

Меморіальний комплекс відкрито 3 листопада 1968 (навпроти вул. Бориспільської). Являє собою скульптурну композицію з граніту 4,9 м заввишки, розміщену на галявині, на тлі соснового лісу. На початку стежки, що веде до нього,- залізний стовп з розірваним колючим дротом, а поруч – велика плита-надгробок з написом: "Остання стежка закатованих. Знесилені, голодні, закривавлені, вони йшли цією стежкою на розстріл, несучи в серцях ненависть до ворогів і віру в нашу перемогу". Автори – скульптор В.І. Зноба, архітектори – О.І. Малиновский та ІО.Б. Москальцен.

Пам’ятник стоїть на Привокзальній площі поблизу Дарницького вокзалу. Відкритий 9 травня 1970 в зв’язку з 25-річчям Перемоги над нацистською Німеччиною. Являє встановлену на сірому гранітному п’єдесталі бронзову скульптурну групу, що зображує двох військовополонених у момент розстрілу. Загальна висота пам’ятника – 9,95 м, навколо нього – меморіальний сквер з надгробними іь\итами. Автори – скульптори В.П. Вінайкін, В.В. Гречаник, архітектор К.О. Сидоров. У 1941-43 в Д. діяли підпільні групи опору – Л. Воробйова на ДВРЗ, А. Тимощука на залізничному вузлі, 3. Пєтухова на фанерному заводі, та Л. Матвеева – гуморегонераторному. Під час окупації та боїв на підступах до Києва у вересні – жовтні 1943. Д. практично повністю зруйновано.

Після закінчення війни, з відновленням залізничного мосту, почалася її активна забудова, в т.ч. і силами полонених німців. Темпи її розвитку виразно прискорилися після відкриття Патона мосту і; 1953. Д. швидко перетворилася на потужний індустріальний осередок. У 1964 тут діяло 40 промислових, 28 будівельних і 12 транспортних підприємств. Серед них, крім відновленого ДВРЗ, були Дарницький шовковий комбінат, завод з виготовлення штучної шкіри "Вулкан", комбінат "Хімволокно" та ін. Відкриття в 1965 Метро мосту та прокладання лінії метро на лівий берег Дніпра сприяло розгортанню широкого житлового будівництва в Д. і традиційні поняття Старої і Нової Дарниць почали замінюватися новим уявленням про Дарницький район Києва. Нині він охоплює південно-східний сектор міста, власне південь його лівобережної частини, розмежовуючись з Дніпровським районом по лінії залізниці. Відтак Нова Дарниця входить до нього, а Стара Дарниця – до складу Дніпровського району. Отже, межі історичної місцевості та район, маючи одну назву, нині територіально не співпадають.

/>

Читайте так же:

    Комментарии запрещены.