З початку 70-х pp. в колі громадівців почали виникати розбіжності між прихильниками двох напрямків – соціалістичного (точніше соціал-демократичного в сучасному розумінні) на чолі з М. Драгомановим та національно-культурницького, провідну роль в якому відігравав В. Антонович. Це відбувалося на тлі антиукраїнських заходів уряду. їх кульмінацією став Емський указ від 18 травня 1876, яким заборонялося не тільки друкувати, а й ввозити з-за кордону літературу українською мовою. Емським указом було ліквідовано українську за духом провідну наукову установу Києва – Південно-Західне відділення Російського географічного товариства. В тому ж 1876 закрито і трибуну громадівців – газету "Киевский телеграф". М. Драгоманова ще 1875 було усунено від викладання в університеті і наступного року як представник Київської громади він вирушив за кордон. А київські громадівці на чолі з В. Антоновичем зосередилися на науково-культурній творчій роботі, гуртуючись навколо щомісячного часопису "Киевская старина", заснованого 1882 і який виходив до 1906, коли на йото (базі створено україномовний часопис "Україна".
Загальне економічне піднесення і збільшення населення міста за умов бурхливого розвитку європейської індустріальної цивілізації та відповідних процесів, що мали місце на теренах Російської імперії, сприяли піднесення освітнього, наукового та мистецького життя Киева. Збільшувалася кількість гімназій, поряд з якими з’явилися і реальні училища, орієнтовані на математично-природничі знання. Відкривалися також приватні середні навчальні заклади, серед яких особливе значення мала заснована 1870 за ініціативою й на кошти українського мецената і громадського діяча Г. Ґалаґана Колегія Панда Галагана, де викладалися п українознавчі дисципліни.
В 1872 при Духовній академії засновано церков-по-історичне та археологічне товариства, які швидко перетворилися на авторитетні дослідницькі заклади.