Автор: admin

Історична місцевість у північній частині Києва на Подолі. Є продовженням Куренівки у північному напрямку, північніше залізниця між вул. Виїнгородська (продовження вул. Фрунзе) та системою озер Опечень, що утворилися на місці колишньої Почайни. У першій половині ХНІ ст. на П. було селище Яцківка (назва походить від імені домініканського ченця і засновника у 20-х pp. ХНІ ст. Богородичного домініканського монастиря Яцека). Сучасна назва П. походить від спорудженої тут у першій чверті XVII ст. садиби пріора (настоятеля) домініканського монастиря П. Розвадовського. Вперше під цією назвою згадуєті»ся 1629 як село, в якому нараховувалося бл. 200 хат. З 1701 перебувало під юрисдикцією київського магістрату, 1790 отримала статус села з підпорядкованою київській міській владі поліційською

Збереглася від пізньо-середньовічної планувальної структури Верхнього міста. Утворилася на місту шляху, що з'єднував Печерську браму Старокиївської фортеці та проїзд у внутрішньому валу перед брамою Михайлівського Золотоверхого монастиря. Нині проходить від Незалежності майдану до Михайлівської площі. У 1922- 91 називалася вулицею Паризької комуни. Забудована, головним чином, житловими спорудами середини XIX - початку XX ст. у стилістиці пізнього класицизму, історизму й модерну. Зокрема, прибутковий будинок № 11 вирішено в дусі "київського ренесансу" (архітектор А.К. Краусс, 1898), будинок № 15/1 оздоблено у т.зв. "цегляному стилі" з елементами готики (архітектор В.І. (більше…)

(Вул. Січневого повстання, 21). Будівлі па території Верхньої лаври, в яких проживала найповажніша частина ченців монастиря - соборні старці (корпус 3 праворуч і корпус 4 ліворуч від урочистої "царської" дороги від Святої брами до Успенського собору). Муровані келії корпусу З зведено у 20-х pp. XVIII ст. після пожежі 1718, яка знищила всі дерев'яні споруди монастиря. У 1783 перебудовано дахи та фронтони. Одноповерхові, витягнуті в довжину корпуси мають високий, оригінальної форми, дах 3 заломом. Рясні гзимси, обрамлення вікон та дверних пройомів, дахи з заломами, гарні фронтони, широкі пілястри, карнизики уквітчують фасад й надають йому чепурних форм українського бароко. Приміщення для кожного соборного старця складалося з п'яти кімнат з садком, квітником та верандою. (

Історичне ядро міста (вул.  Володимирська, 2). Становить собою відріг київського плато, що здіймається на 80-90 м над заплавою Дніпра, урочища Гончарі та Кожум'яки. Зі сходу та частково з півдня С. г. в давнину обмежено глибокими ярами. Близька до дніпровської водної артерії, вона здавна була зручною для проживання людини, перші сліди якої фіксуються з V-IV тис. до н.е. Археологами виявлено рештки будівель та матеріали пізньотрипільського часу (друга половина ПІ тис. до н.е.), скіфської доби (V- III ст. до н.е.). Наприкінці І тис. до н.е.- середині І тис. н.е. С. г. входила до зони розселення слов'янського населення зарубинецької (II ст. до н.е.- II ст. н.е.) та черняхівської (III-V ст. (більше…)

Римсько-католицький храм, збудований у першій половині XIX ст. над південним схилом Михайлівської гори (вул. Костьольна, 17). Дозвіл на його будівництво отримали поляки, що мешкали в Києві, невдовзі після закінчення Наполеонівських війн, коли імператор Олександр І прагнув залучити польську громадську думку на свій бік. Будівництво, розпочате в 1817, розтягнулося на багато років і було завершене тільки 1842. Перший проект, як припускають, міг належати В. Беретті, в його плануванні брав участь також А. Меленський. З 1835 роботами керував Л. Стаизані, а закінчувалося будівництво вже за проектом професора архітектури Київського університету Ф.І. Меховича. Квадратну в плані споруду, з куполом, двома вежами і портиком витримано в стилі класицизму миколаївської доби. (більше…)